Мозаїка святості


“Не знання роблять нас святими, а чесноти”

Святий Іван Боско

Людина, яка принаймні певною мірою залучена в житті Церкви, мабуть замислювалася над тим, що таке святість і наскільки вона реальна у сьогоденні. Кожен християнин іде власною дорогою цінностей і вибирає, в який саме спосіб прожити своє життя. Звичайно, ми ставимо собі ідеали, взірці, на які хотіли б бути схожими. Мабуть, святість і є тією вершиною, осягнути яку хотілося б, однак це видається нелегко.

Часто думаємо, що для святості потрібне щось особливе: час, оточення, обставини. Здається, що колись було легше стати святим, адже все навколо ніби спонукало до цього. Інколи думаємо, що через брак знань, сили волі чи ще чогось ми не витримаємо в духовній боротьбі, а святість стає чимось недосяжним і нереальним.

Читаючи розповіді про життя святих, бачимо, що на їхній дорозі було багато викликів, труднощів, сумнівів, падінь. І власне святість не полягала в тому, щоб все робити досконало і ніколи не грішити, а у тому, щоб зуміти піднятися і з смиренним серцем уповати на Бога у всіх життєвих обставинах.


Отець Боско казав, що: «Не знання роблять нас святими, а чесноти». Можна бути дуже освіченим у богословських питаннях, знати багато християнських доктрин, правил, але при цьому мати «сухе» серце, мертву віру і палаючу гордість. Адже коли людина вважає себе більш праведною, більш мудрішою за інших, в її серце прокрадається гордість.

В притчі про митаря і фарисея (Лк 18, 9-14) дуже чітко показано межу гордості й смирення. Фарисей – знавець закону й передань, який намагався докладно дотримуватися усіх приписів. І митар, який був не настільки обізнаний у релігійних правилах, але, так як умів, просив Бога прощення. Господь дивиться не на наукові ступені і знання людини, а на те, наскільки щире її серце.

Смирення – це підвалина, на основі якої ми можемо будувати мозаїку святості. Лише в цьому випадку це буде не перфекціонізм і дотримування букви закону, а дійсно праведне життя, яке Господь увінчає вінцем святості.

Вправлятися у чеснотах, плекати їх можна у щоденному житті. Не раз трапляються ситуації, в яких можемо проявити терпеливість, поміркованість, розсудливість, доброзичливість, лагідність, щедрість і т. д. Хоч теоретично ми знаємо, як боротися з пристрастями, однак на практиці не так вже й легко спроектувати ці знання в дію. Часто ми можемо підказувати іншим, як слід правильно робити і чого уникати, однак навести лад у власному духовному житті здається недосяжним. Адже власні проблеми видаються значно складнішими і безвихідними на фоні інших, й через те ми часто виправдовуємо свої гріховні звички. Нам здається, що є речі, які не можемо змінити через різні причини: нас занадто скривдили, несправедливо осудили, зламали життя і т. д. І так, вважаючи себе жертвою обставин, ми нібито усе добре розуміємо і знаємо, що гріх, а що ні, однак стоїмо на місці. Ці знання не штовхають нас вперед, а навпаки ніби утверджують в тому, як все складно і недосяжно у дорозі святості. Тому певно тут вартує просто, наскільки це можливо, просити Бога про дар смирення і довіри до Нього. Адже лише тоді, коли визнаємо усі свої слабкості і проситимемо в Бога мужності, щоб взяти відповідальність за власне життя, зможемо крок за кроком будувати храм чеснот у своєму серці.

Навіть, коли не знаємо, як правильно вчинити, Господь завжди нас скерує, вартує лише попросити Його про це. Усі випробування, що даються нам у житті, є нагодою до святості. Завдяки ним ми викарбовуємо у своїй душі чесноти або ж пристрасті, в залежності від нашого вибору. Бог як милосердний Отець чекає на кожного, навіть тоді, коли ми згрішили, впали й не маємо сил піднятися. Немає серця настільки зраненого, щоб Господь не зміг його вилікувати. Господь зцілює та провадить, і наше життя є тим часом, впродовж якого можемо сіяти зерна чеснот у своєму серці, ростити їх через молитву й любов до Бога і служіння іншим.

У духовній мандрівці ми здобуваємо певний досвід і згодом своїм знанням можемо поділитися з іншими, але не для того, щоб їх осудити, але, щоб свідчити, як Божа благодать діє у житті людини.

Коли ми приймаємо рішення іти слідом за Христом, він даватиме нам силу для долання труднощів і добрі нагоди для того, щоби плекати чесноти. Важливо лише сказати Йому своє щире «Так» із глибини серця. «Справжнє духовне життя робить нас вільними і палкими в справах, спонукає нас бути старанними в навчанні.., робить нас сильними і спокійними, допомагає справлятися з життєвими негараздами, долаючи ставлення до них як до тяжкої необхідності і приймаючи їх в ім’я Божої любові» (отець Боско).

Святість не є зухвалою і гордою. Вона пронизана любов’ю та смиренням, через які людина плекає у собі багато інших чеснот. У житті отця Івана Боско бачимо, як він зумів нести Боже слово бідній молоді. Знання, які мав, він з любов’ю дарував іншим. Він плекав чесноти просто і ніби непомітно, однак вони ставати взірцем для інших. В тих справах, у які вкладаємо любов і уповання на Бога, народжуються чесноти. Адже смирення очищує серце і як писав отець Боско, «як тільки ми відкриваємо серце Божій любові, сила Духа відроджує нас, і все наше єство перемінюється зсередини». А це переображення і є основою святості.