Непомітний ворог


“Для лінивих немає місця в Небі”

“Неробство є найбільшим ворогом, з яким потрібно боротися”
“Лінюхом є той, хто думає про непотрібні речі”

Святий Іван Боско

Є багато справ, які хотілося б зробити, мрій, які варто втілити в реальність, добрих намірів, реалізувавши які, можна було б побачити хоч краплину щастя й радості. Буває, що в думках ми є великими героями і доброчинцями, та у повсякденному житті чинити щось добре не так вже й легко. Одним із підступних наших ворогів є лінивство. Воно має безліч масок: чи то ховається за фразою «Я не вмію, не маю сили, не хочу», чи прокрадається в серце у вигляді зневіри, мовляв: «Боюся, що мені це не вдасться… Не вірю, що в цьому злому й підступному світі мені це під силу».

Лінь є досить непомітною і тихою. Мабуть, завдяки цьому вона здатна пробратися у серце і добре там закоренитися. Вона може початися з елементарних речей: відсутності натхнення, відкладання на завтра того, що можна зробити сьогодні, невинного бажання трішки посидіти в соцмережах. Часто потребуємо, аби нас щось окрилювало, робота йшла швидко і ми не втомлювались. Або ж трапляється, що ніби на хвильку відволіклися, а ця хвилька забрала половину нашого дня. Звичайно, важливо вміти відпочивати, але при цьому не варто давати місця вимогам, які диктує лінь.


 Буває, людина настільки поринає у свої фантазії, що забуває про обов’язки. Праця видається надто рутинною і повільною, тому і робимо її неохоче і без ентузіазму. Інколи в думках виринає безліч «якби»: якщо була б інша країна, колектив, сім’я, можливості… І саме таким мисленням ми нібито блокуємо самі себе. Адже сприйняття світу у темних барвах дає свої наслідки: відчуваємо себе постійно втомленими, знервованими й байдужими. А коли бачимо, що хтось, сповнений оптимізму й надії, працює і звершує добрі вчинки, то мимоволі шукаємо собі виправдання, мовляв: «У мене інша життєва історія, інші виклики, замало добрих нагод». Таким чином і проростає лінивство. Ми самі себе запевнюємо, що у нас, в порівнянні з іншими, менше можливостей, менше здібностей, менше сили волі. Але ж Господь кожного наділив талантами й нашим завданням є їх використовувати та реалізовувати у служінні ближнім і на славу Божу.

Інколи варто хоча б трішки себе підштовхнути до праці, бо часто натхнення з’являється не перед початком якогось діла, а в процесі його звершення. Йдучи маленькими кроками можна досягнути великих цілей. І, щоб не почути від Господа: «Лукавий слуго і лінивий…» (пор. Мт 25, 26), нам варто уникати недбальства навіть у маленьких щоденних справах.

Отець Іван Боско повчає, що «неробство є найбільшим ворогом», адже саме через це ми «закопуємо» свої таланти, втікаємо від нагод, щоб вчинити добро, і самі себе замикаємо у в’язниці лінивства. Звичайно, ми можемо звільнитися з цього рабства і ключі від в’язниці є у нас самих. Цими ключами є молитва-прохання до Господа, щоб визволив нас з тенет безсилля і знеохоти, дбайливість у виконанні щоденних справ, відкритість для служіння і допомоги ближнім. Тільки не слід забувати – аби викоренити лінивство, потрібні зусилля, час і довір’я до Бога. Варто пам’ятати, що саме зараз – найкращий момент для нашого розвитку; ці таланти й уміння, що ми маємо, є найбільш доречними саме тут і тепер: в цю епоху, в нашій країні, у цьому колективі, у нашій родині.

«Для лінивих немає місця в Небі», – каже о. Боско. А це небо ми можемо творити тут: через служіння ближнім, милосердя до потребуючих, чуйне серце і відкриті обійми для засмучених. Якщо своїми вчинками ми здатні примножувати добро і запалювати хоча б маленький вогник світла у світі – це вже початок неба. Адже Господь є там, де є любов, що виявляється у жертовності, примноженні радості і щастя.

Віра Савран