Послання Генерального настоятеля: «Різдво згідно отця Боско»

По цілому світі я бачив Салезіян, які рятують дітей та молодь від Іродів сьогодення. Проваджені ангелами, вони продовжують снити, як отець Боско.

Туринські добродії 1842 року ще не бачили такого видовища. На елегантних вулицях центру міста група хлопців співала колядку, а керував ними священик! Мелодія була трохи дивна, але вони так щиро її співали, що це розчулювало. Отець Боско не мав місця, де би зробити з ними репетицію, і тому вони репетирували на вулицях міста. Хлопці дуже добре знали ці вулиці. Сама пісня була написана на старому підвіконнику.

Ці хлопці переживали Різдво на ногах, подібно як батьки Ісуса, які були змушені пуститися в дорогу з Назарету до Вифлеєму. Там вони відчули на собі, що означає опинитися в чужому краю: для них не було місця в заїзді. Доми людей були зачиненими для них.

Марія та Йосиф розділяють долю багатьох втікачів та іноземних працівників, які шукають дому і часто є відкинутими сьогодні, як і дві тисячі років тому. Також і хлопці отця Боско шукали захищеного місця, щоб могти зростати, подалі від небезпек. Отець Боско шукав його разом з ними і віддав своє життя, щоб знайти його.

Під час моїх поїздок до Салезіян цілого світу, я зустрів багато дітей та молоді, які знаходять дім та захист в обіймах і любові синів отця Боско. По цілому світі я бачив щасливих хлопчиків і дівчаток, що співають разом.

Ісус народжується в хліві. Люди не прийняли Його, а покірні тварини розділили з Ним своє пристановище. Отець Боско розпочав зі старої та брудної стодоли. З народженням Ісуса хлів наповнився світлом, теплим і ніжним світлом! І все, що було бідним і погордженим, стало дорогоцінним. І ясла звірят стали троном Всевишнього.

Бідна стодола Пінарді знеохотила би будь-кого. Отець Джованні Баттіста Франчезія свідчив: «Коли отець Боско вперше відвідав те приміщення, яке мало служити йому за ораторію, мусів вважати, щоб не розбити собі голови, бо з одного боку воно було не більше як один метр заввишки; підлогою служила гола земля і, коли падав дощ, то вода лилася зі всіх боків. Отець Боско відчув, що під ногами в нього пробігали великі миші, над головою пролітали кажани».

Але для отця Боско це місце було найгарнішим у світі: «Я швидко прибіг до моїх хлопців, зібрав їх довкола себе і голосно почав кричати їм: «Вище голову, мої діти, маємо тепер постійну ораторію! В нас буде церква, захристія, шкільні класи, місце для забав. В неділю, в неділю підемо до нової ораторії, яка знаходиться там – в будинку Пінарді», – і вказав пальцем місце. Ці слова були сприйняті з великим ентузіазмом. Хтось скакав і бігав з радості; інші стояли, як вкопані; інші голосно кричали і верещали». (МО, 168).

Чому отець Боско мав сни. Різдвяний ангел по-іншому виявляє себе в Євангелії від Матея. Тут народження не є оточене сяйвом і славою. Ангел з’являється Йосифові уві сні. В ім′я Бога він наказує Йосифові заопікуватися цим Немовлям. Ангел ще кілька разів з′явиться йому уві сні. І Йосиф робитиме точнісінько те, що він йому накаже, аж до моменту, коли син Марії не підросте настільки, щоб вже не було небезпеки для його життя.

У снах отець Боско є запрошений заопікуватися дітьми і молоддю, допомогти їм підростати в любові та доброті і зробити так, щоб ніякий Ірод не зміг їм погрожувати. По цілому світі я бачив Салезіян, які захищають дітей і молодь від багатох Іродів сьогодення. І які продовжують снити, ведені ангелами, подібно до отця Боско.

«Чиніть так, як пастухи». Хочу закінчити моє Різдвяне вітання словами самого отця Боско. У «Слові на добраніч», яке передувало різдвяній дев′ятниці в ораторії, він сказав: «Завтра розпочинаємо девятницю святого Різдва. У ці дні я раджу вам зробити дві речі. Часто пригадуйте собі про Дитятко Ісуса, про любов, яку Він приносить, і про докази своєї любові до вас, аж до смерті за вас. Зранку, прокидаючись із першим звуком дзвону, відчуваючи холод, памятайте про Дитятко Ісуса, яке тремтіло від холоду на сіні. Впродовж дня старайтеся вивчити добре урок, добре виконати свою роботу, бути уважними в школі заради любові до Ісуса. Не забувайте, що Ісус зростав у мудрості, в літах та в ласці в Бога і в людей. І понад усе бережіться, заради любові до Ісуса, щоб не впасти в будь-яку недосконалість, яка би могла йому не сподобатися. Чиніть так, яка пастухи з Вифлиєму: часто шукайте його. Ми заздримо пастухам, які пішли до вертепу в Вифлиємі, які бачили його щойно народженого, які цілували йому ручку, які подарували йому свої дари. «Пощастило пастухам!», – скажемо ми. Проте, не маємо причин для заздрості, оскільки їх щастя є нашим щастям. Той самий Ісус, якого бачили пастухи у вертепі, перебуває тут, у кивоті. Єдина різниця полягає в тому, що пастухи бачили його тілесними очима, а ми бачимо його лише вірою. І найбільше, чим ми можемо йому віддячити – приходити і часто відвідувати його там. А в який спосіб ми можемо його відвідати? Найперше – у частому Причасті. Іншим способом є часто впродовж дня приходити до церкви, навіть лише на хвилинку».

В якому кінці світу не був би салезіянський дім, я бачив великі і малі церкви, але всі – із зображенням Марії з Дитятком на руках. Так, як у Вифлеємі дві тисячі років тому.