Літургійний спомин блаженної Александріни Марії да Коста

Александріна Марія да Коста народилася 30 березня 1904 року в Балазарі (Португалія) в християнській сім’ї. У селі, де вони жили, не було школи й тому батьки, коли дівчинці виповнилося 7 років, відправили її в Повуа-ді-Варзин, де вона мала би можливість вчитися. Тут вони знайшли сім’ю теслі, в якій Александріна могла б жити на той час, коли буде ходити до школи. Після закінчення школи вона повернулася в Балазар і працювала в полі разом зі своєю сім’єю. Дівчинка була життєрадісною і лагідною. Александріна любила гратися і жартувати й подруги охоче проводили час з нею.

Коли їй було 14 років, вона, захищаючись від спроби зґвалтування, вистрибнула із вікна свого будинку в сад. П’ять років потому травми від цього падіння повністю паралізували її. Всю решту життя – понад 30 років – Александріна провела, лежачи в ліжку. Весь цей час про неї піклувалася її старша сестра Деолінда.

Александріна просила Бога про зцілення, але Діва Марія дала їй благодать прийняти ці страждання і проявити готовність жертвувати їх заради порятунку душ. Тому дівчина посвятила себе Христові, як жертву за навернення грішників і мир у всьому світі: «У мене немає інших бажань, окрім того, як віддавати славу Богові і рятувати душі».

Протягом чотирьох років (з 1938 по 1942), незважаючи на параліч, вона щоп’ятниці піднімалася з ліжка і переживала Страсті Христові. В загальному це повторювалося 182 рази. Страждання тривали по три години. Її щотижневі переживання Страстей Христових скінчилися, коли 31 жовтня 1942 року Папа Римський Пій XII посвятив світ Непорочному серцю Пресвятої Діви Марії. Про значення цього посвячення йшлося під час видінь і про це Александріна писала Папі Римському. З грудня 1938 року вона здійснювала регулярне листування з сестрою Луцією, португальською католицькою черницею, що була очевидицею Фатімських об’явлень.

З 27 березня 1942 року і до самої смерті, впродовж 13 років і 7 місяців, Александріна не приймала ніякої їжі або напоїв, крім щоденного Святого Причастя. Цей незрозумілий факт науково перевіряли різні лікарі, іноді і в образливій для неї формі.

Александріна була великим містиком. У постійному єднанні з Ісусом, присутнім в дарохранильницях по всьому світу, вона регулярно відчувала містичний екстаз і отримувала одкровення.

Господь хотів, щоб її другим духовним батьком став салезіянин о. Умберто Паскуале, який вів її щоденник. Александріна попросила стати салезіянською співпрацівницею. Вона сказала: «Я відчуваю єднання з салезіянами і салезіянськими співпрацівниками по всьому світу. Часто, дивлячись на моє посвідчення про вступ до Асоціації салезіян співпрацівників, я відчуваю спілкування з салезіянами і жертвую свої страждання заради порятунку молоді! Я люблю Салезіянське Згромадження. Я дуже його люблю і ніколи не забуду ні на землі, ні на небі».

Тисячі людей приходили до неї, щоб слухати її слова. Александріна померла 13 жовтня 1955 року в Балазарі, де вона і похована. Безліч паломників регулярно приїжджають у це місце.

Александріна Марія да Коста дуже чітко втілювала одну з рис Салезіянської духовності: готовність до самопожертви. Вона була причислена до лику блаженних 25 квітня 2004 року Папою Іваном Павлом ІІ.  Літургійний спомин блаженної Александріни Марії да Коста Салезіянське Згромадження молитовно відзначає щороку 13 жовтня.