Владика Андрій Сапеляк

Народився: 13 грудня 1919 року, с. Ришкова Воля

Висвячений на священика: 29 червня 1949 року

Єпископська хіротонія: 15 жовтня 1961 року, Рим

Відійшов у вічність: 6 листопада 2017 року, Львів – Винники

 

Андрій Сапеляк народився 13 грудня 1919 року в селі Ришкова Воля, на присілку Ходані, неподалік від міста Ярослав над Сяном (нині Польська Республіка). Був першою дитиною в селянській родині Михайла Сапеляка та Агафії Ярош і мав молодших братів та сестер: Василя, Емілію, Марію та Ярослава. Батьки намагалися дати своєму найстаршому синові вищу освіту, мріяли бачити його священиком.

Спочатку Андрія віддають до української народної школи в Ярославі, а після її закінчення він продовжив навчання у Перемиській гімназії. Одному з викладачів гімназії, о. Петрові Голинському, Перемиський єпископ Йосафат Коциловський доручив підбирати кандидатів до Салезіянського Згромадження, створенням української гілки якого заопікувався Папа Пій ХІ. Гімназист Андрій Сапеляк зацікавився салезіянами, місіонерами і вихователями молоді. 1937 року він разом з п’ятьма юнаками виїжджає на навчання до Італії. 29 червня 1949 року відбулося його свячення в українсько-візантійському обряді. Священиче рукоположення здійснив архиєпископ Іван Бучко.

1952 року владика Іван Бучко організовує для молоді з України Українську малу семінарію під керівництвом оо. Салезіян у м. Люрі поблизу Орлеану (Франція). В її організації взяв активну участь і отець Андрій Сапеляк. Згодом семінарію було перенесено до Італії і першим її ректором призначено о. Андрія. 1956 року створено першу Салезіянську українську монашу спільноту як зародок майбутньої Провінції. Першим настоятелем став отець Сапеляк.

14 серпня 1961 року о. Андрія Сапеляка номіновано на єпископа для українців у Аргентині з титулом Апостольського візитатора. 15 жовтня цього ж року, в день Покрови Пресвятої Богородиці, в Римі у базиліці святого Петра відбулася його єпископська хіротонія. Головним святителем був архиєпископ Іван Бучко. За словами владики Андрія Сапеляка, для нього день хіротонії мав дуже вагоме значення: «Мені важливо було, щоб вона відбулася в свято Покрови, щоб своє служіння започаткувати в ім’я Марії та під її Покровом, як наслідник апостолів «крок за кроком з Марією та під її Покровом». З цими ідеалами я жив завжди, запевняючи успіхи, помимо всяких труднощів, часто великих».

На початку грудня молодий єпископ вирушив до Аргентини, віддаючи себе і своїх духовних дітей під Покров Приснодіви Марії. На його гербі написано: «Моя надія – Покров Марії». Перші місяці єпископа Сапеляка в цій південноамериканській країні – це поїздки її великою територією в ті місця, де оселилися вихідці з України.

На той час у країні жило близько 300 тис. українців, більшість яких – з Галичини. Фактично, владика творив тут Українську церкву з найменшого – з будівництва церковних шкіл, підготовки священиків, катехизації. Через сім років після його приїзду, в Аргентині завершують будівництво величного українського катедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці (Буенос-Айрес). Під кінець 36-літнього єпископського служіння владики, до Аргентини починається нова хвиля міграції з України і майже кожну родину владика бере під свій захист та опіку.

Владика Андрій Сапеляк зумів домогтися, щоб під час візиту до Аргентини у 1987 р. Папа Іван Павло ІІ прибув також до української катедри Святої Покрови в Буенос-Айресі, що привернуло увагу світової спільноти до проблем України та української діаспори. «Тоді Папа коронував ікону Матері Божої у нашій катедрі… Крім того, він в Аргентині започаткував святкування тисячоліття Хрещення нашої України..», – розповідав владика Андрій Сапеляк.

За 10 років місійної праці владики Андрія тут було створено українську єпархію, яку 24 квітня 1978 року затверджено Папською буллою.

Від 1962 до 1965 року він – учасник і отець історичного ІІ Ватиканського Собору, член комісії для Східних Церков. Єпископ Андрій Сапеляк п’ять разів виступав на Соборі як фахівець канонічного права, вносив свої пропозиції, які були прийняті до уваги під час опрацювання документів Собору. Значний відгомін у пресі мав його виступ стосовно релігійної свободи. Єпископ Сапеляк здобув загальне визнання і високий авторитет у церковних колах світу. 1968 року владику Андрія номінували екзархом-ординарієм, а через десять років – єпархом на всю Аргентину. У 70-х роках минулого століття в СССР у багатьох виданнях атеїстичної літератури єпископ Сапеляк згадувався як одна з найнебезпечніших постатей для совєтської ідеології.

Одним з найважливіших актів Собору були вибори до Соборових комісій для Східних Церков. Владика Андрій Сапеляк разом iз митрополитом Амброзієм Сенишиним, архиєпископами Іваном Бучком та Гавриїлом Букатком були обраними до цієї Соборової комісії. Також під час Собору владика Андрій мав нагоду бути знайомим з великим ісповідником віри патріярхом Йосифом Сліпим.

Під час ІІ Ватиканського Собору владика Андрій Сапеляк брав участь у тематичних дискусіях, зокрема «Про єдність Церкви», «Про святість у церкві» та інших. Стосовно теми святості владика зазначав, що «Вселенський Собор повинен торжественно проголосити, що усі ці, які терплять за Христа усякі переслідування, далеко попереджують у святості усіх християн, бо вони найближче слідують за Христом своїми терпіннями. Крім цього їхнє життя — це велике апостольство для усіх християн, бо своїм прикладом про­повідують усім, як маємо любити Христа і пригадують, що усі Христові учні мають бути готові віддати життя за Христа». Також під час Собору владика приділив багато уваги питанням місійної діяльності Церкви і темі почитання Пресвятої Богородиці.

Після доволі насиченого місійного життя в Аргентині, владиці пропонують можливість й надалі перебувати тут, але у 1997 році, у віці 78 років, владика залишає цю країну і повертається в Україну. Спершу, для започаткування салезіянської праці на Батьківщині він посилає до Львова найближчих йому людей: рідного брата о. Василя Сапеляка і свого багатолітнього секретаря о. Василя Короля.

1998 року владика Андрій долучився до справи творення українського Салезіянського Згромадження у Львові. Однак, він бачив необхідність поширювати ідеї св. Івана Боско на східні терени України. Тому 2002 року у 83-річному віці розпочинає місійну працю у м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області. Заснував тут парафію Покрови, ставши її парохом, і збудував невеличкий молодіжний центр (Ораторію). У 2011 році купляє за останні заощадження помешкання у м. Дніпро, де салезіяни відкривають офіційну спільноту і, згодом, викупляє територію для будівництва храму й молодіжного центру. До 2014 року владика жив у Верхньодніпровську, а відтак повернувся на Львівщину до салезіянскої спільноти у Винниках. Владика Андрій завжди хотів жити у салезіянській спільноті разом зі салезіянами.

Про молодіжний осередок при салезіянській спільноті у Верхньодніпровську, де перебував, владика казав: «Ораторія – це клуб. Молодіжний, релігійний, рекреативний. Радує, що до нас приходить чимало молоді. Тут уже є молоді салезіяни, які дозрівають до того, щоб продовжувати нашу справу. І я намагаюся передати їм ці ідеї. Більше того, окрім об’єднання українців у єдину Церкву, ще однією своєю заповітною мрією вважаю саме Згромадження Салезіян – священиків, що виховують патріотичну християнську молодь».

previous arrow
next arrow
Slider

Також не варто забувати й про те, що владика Андрій запросив в Україну Згромадження Воплоченого Слова, яке зараз існує тут як чоловіча і жіноча вітки. Це Згромадження в Аргентині заснував о. Карлос Мігель Буела 25 березня 1984 року, а вже у 1994 році на запрошення владики Андрія Сапеляка на служіння до України прибули перші священики-місіонери, які спершу жили та вивчали українську мову, допомагаючи при салезіянській парафії Покрови Пресвятої Богородиці у Львові, а за декілька років Господь поблагословив Чернечу Родину Воплоченого Слова новими українськими покликаннями.

Важко знайти в історії Церкви аналоги, щоб єпископ у поважному віці розпочинав місійну працю на порожньому місці. Послідовність у жертовності заради Української Церкви, України – те, чим керувався єпископ Андрій Сапеляк у діях, вчинках, рішеннях. А також у своїх творах. Владика Андрій відомий як автор багатьох праць: «Українська Церква на ІІ Ватиканському Соборі» (1967), «Отець Степан Вапрович. Місіонер-ісповідник» (1970), «Отець Іван Сенишин. Український місіонер – піонер в Аргентині» (1997), «Київська Церква на Слов’янському Сході. Канонічно-екуменічний аспект” (1999), «Отець-прелат Кирило Селецький. Засновник монаших згромаджень» (2004), «Україна крізь віки: релігійно-церковний аспект» (2006), «Спогади владики-місіонера» (2011), «Три ювілеї України з Іваном Павлом ІІ» (2013), «Світло святості. Отець Степан Чміль» (2014), «Митрополит Андрей Шептицький. Дар Бога Україні» (2016), низки статей та брошур.

6 листопада 2017 року на 98 році життя владика-салезіянин Андрій (Сапеляк) відійшов у вічність.

7 листопада 2017 року в храмі Покрову Пресвятої Богородиці відбувся Чин монашого Парастасу за владикою. Богослужіння очолив Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор, разом із яким молились владика Володимир (Груца), єпископ-помічник та численне духовенство Львівської Архиєпархії. Наступного дня Чин Архиєрейського Парастасу очолювали архиєпископ Володимир (Війтишин), митрополит Івано-Франківський та владика Богдан (Дзюрах), секретар Синоду Єпископів УГКЦ. Впродовж дня для усіх, хто прийшов попрощатися з владикою, була можливість молитви, покладення квітів та відання останньої шани покійному. 

previous arrow
next arrow
Slider

Чин похорону владики Андрія Сапеляка відбувся 6 листопада 2017 року. О 10.00 у храмі Покрову Пресвятої Богородиці була відслужена заупокійна Архиєрейська Літургія, яку очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Відтак пройшов Чин погребіння владики на міському кладовищі у Винниках. Сотні людей, духовенство, молодь прибули попрощатися і віддати останню шану владиці Андрію, ревному салезіянину та душпастирю, патріоту рідної землі.

У своєму слові до вірних Глава УГКЦ пригадав сторінки життя владики, яке було сповнене жертовністю та великою любов’ю до Бога і свого народу.

«Харизма Дона Боско, місіонаря і апостола, зокрема апостола молоді, зацвіла у постаті першого українського єпископа Аргентини… Владика Андрій казав: “Майбутнє України кується на Сході.., і тим майбутнім України є українська молодь на Сході… І майбутнє нашої церкви є там…”  – Багато разів мені це говорив владика… І думаю, що ми, єпископи, повинні ще до кінця зрозуміти ці слова і відповісти на цей пророчий заклик нашого покійного співбрата», – зауважив Глава УГКЦ. Блаженніший Святослав завершив свою прощальну промову словами пісні про Богородицю, якої його навчив владика Андрій.

Також на завершення заупокійної Літургії представник Генеральної Ради оо. Салезіян о. Тадеуш Розмус, який саме перебував у Львові в рамках канонічної візитації українського Салезіянського Згромадження, висловив співчуття від імені Генерального настоятеля о. Анхеля Артіме.

Владика Андрій Сапеляк залишив глибокий слід у пам’яті кожного, хто мав нагоду його знати.

Також у листі співчуття з приводу цієї великої втрати владика Даниїл (Козлинський)Апостольський адміністратор єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі зауважив: «Будучи вірним своєму згромадженню та використовуючи салезіянську методологію святого Івана Боско,  його  метою було бути завжди поміж своїх вірних.  Ще іншою характеристикою владики Андрія була Синівська вірність Україні. Незважаючи на велику відстань і на те, що Україна перебувала у поневолені, занурена у атеїстичну пропаганду із забороненою  церквою, ніколи не боявся говорити про цю болючу реальність».

 «Свята Церква об’єдналася, аби віддати останню славу і шану владиці Андрію Сапеляку. Представник Папи в Україні сердечно єднається думками і молитвою разом із Главою УГКЦ, єпископами, священиками, вірними і всіма любленими дітьми Української Греко-Католицької Церкви в цей болісний час, коли відійшов у вічність шанований єпископ, якого Господь благословив довгими роками», – про це пише в листі-співчутті до Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ, архиєпископ Клаудіо  Гуджеротті, Апостольський нунцій в Україні, з приводу смерті владики Андрія Сапеляка. Архиєпископ Клаудіо зауважив, що особливо вражає  відвага владики Андрія, яка сягала далеких кордонів, де були вірні: душпастирство протягом довгих років в Аргентині, а після цього у східній частині України. Це є знаком далекоглядної ревності, що для нас є повчальним. «Своєю молитвою єднається Папа Франциск, який запевняє у своїй прихильності, зокрема до УГКЦ та до спільноти салезіян, адже Небесний Отець отримує свого вірного слугу у вічній Літургії Небес, і уділяє своє Апостольське благословення… Висловлюю  свою відданість у Господі», – зазначив архиєпископ Клаудіо Гуджеротті.