“Св. Іван Боско для мене є зіркою, яка не закохала лише в себе, але привела мене до сонця, яким є Бог і завдяки якому я свічу». – Інтерв’ю з о. Григорієм Шведом

Нещодавно у Вальдокко відбувалися Дні духовності Салезіянської Родини. Саме на них була презентація Гасла 2019, у якому Генеральний настоятель о. Артіме запропонував задуматися над тим, чим є святість у щоденному житті. Своїми враженнями від події ділиться о. Григорій Швед, який брав участь у цьогорічних Днях духовності.

Чи Ви вперше брали участь у Днях салезіянської духовності у Вальдокко?

Так, моя участь у Днях салезіянської духовності є вперше! І це дійсно незабутній досвід! Колись, як ще був студентом богослов’я в м. Турині, мав можливість лише чути та бачити фотографії цієї зустрічі Салезіянської Родини та міг собі лише уявляти, як там воно проходить! Сьогодні дякую Богу, що міг особисто там бути, бачити та пережити.

Що Вас найбільше вразило/запам’яталося?

Найперше, що мене вразило, коли я зайшов в зал зустрічі – це різноманітність нашої Салезінської Родини! Різновид отців, сестер, мирян та молоді, які живуть харизмою святого Івана Боско по цілому світі! Я був в шоці! Аж спочатку подумав, що я помилився залом! 31 або і більше згромаджень, 450 учасників, які хоч і відрізняються зовнішнім одягом (габітом), кольором шкіри та працею між молоддю, але всіх об’єднує харизма св. Івана Боско!

Друга річ, яка мене вразила – це дух родини! Відчуття, що ти – між своїми! Незважаючи на те, що всі розмовляли на різних мовах (адже було багато перекладачів: англійської мови, іспанської, португальської, французької, навіть якась корейська – точно собі не пригадую), ми поза офіційними зустрічами розумілися однією, нашою салезіянською мовою, це: прийняття, щирість, простота, радість, відкритість та відвага вступати в діалог, навіть тоді, коли взагалі не володієш іноземною мовою, а знаєш лише знаєш якісь два чи три слова! І це було прекрасно! Це було правдиве свідчення родини! Адже, як часто ми є свідками того, що деколи є люди якоїсь одної нації, які хоч і розмовляють однією мовою, але між собою взагалі не розуміються! І це прикро!

Як загалом був організований день?

Програма була дуже насиченою! Цього я дійсно не очікував! Оскільки основна тема зустрічі цього року була: «Святість також і для тебе», то ми, мабуть, перші, які мали можливість попрактикуватися в цій святості через щоденну насичену працю та слухання!

Як завжди, ми розпочинали день зі спільної молитви, яку анімували різні групи Салезіянської Родини, після чого аж до самого обіду слухали різних доповідачів, які намагалися розтлумачити нам, як цю святість переживав о. Іван Боско в своїй ораторії, та донести, як ми можемо продовжувати його шлях святості в сьогоденні та в наших осередках. Ви собі уявіть, що навіть не було жодної перерви на каву чи ще щось! Час злітав так швидко, що ми і не встигали думати про щось інше.

Після обіду стиль програми трохи мінявся, ми різними групами ходили визначними місцями Вальдокко та Турина, які в особливий спосіб «кричать» про події великої святості о. Боско чи його вихованців!

Після чого ми мали працю в групах, де опрацьовували чи, краще сказати, шукали відповіді на різні запитання, які би мали бути ключовими помічниками цього року в процесі святості!

Після вечері наша програма вже була легшою, першого дня ми мали анімовану молитву, другого дня для нас молодь з різних ораторій Турина підготувала прекрасний театр на тему святості!

Що Вам сподобалося найбільше?

Чесно признаюся – мені сподобалися всі доповідачі! Цікаво, що кожний намагався донести не лише теорію, але і власний досвід! Мабуть і на цьому зупинюся! Мені найбільше сподобалися два свідчення: о. Анхеля (Генеральний настоятель) та свідчення молоді з Синоду з Папою!

Одного вечора о. Анхель розповідав про досвід, який салезіяни пережили в Палабеку (Уганда) в таборі для біженців, який на сьогоднішній день нараховує 42 000 людей, які втікають зі своїх країн через війни, корупцію, мафію… Бачачи скрутну ситуацію, в якій перебувають ці люди, він зі своєю радою вирішив створити там салезіянську спільноту, яка би була «бідна серед бідних» та свідчила свою віру! І ось там зараз є невеличка спільнота з 6 чоловік, які живуть в наметі, як і інші люди, служать Літургію в найкращій катедрі, яка називається «під відкритим небом», і в такий спосіб вони є поруч тих людей та молоді! О. Анхель прирівнював відвагу цієї спільноти до о. Боско, який багато років тому мав відвагу розпочати першу ораторію у Вальдокко для бідних хлопців м. Турина.

Через деякий час отець, відповідальний за місії, поїхав на Різдвяні свята в Уганду відвідати спільноти, які там є, а також і цей табір в Палабеку. Коли побачив Генерального настоятеля, сказав що має для нього два подарунки. Тож він передає йому два конверти. Один від салезіян з Уганди, які працюють з найбіднішою молоддю, в якому був напис: «Це для бідніших від нас!». Генеральний настоятель відкриває конверт, а там 100 доларів, які довший час всі разом збирали. Відкриває другий конверт, який є з Палабеку, а там 25 доларів і 2 монети від жителів цього табору, які також хотіли зробити якийсь подарунок для бідніших від них!

Завершуючи свою думку, о. Анхель підкреслив, що кожного дня в нашому житті стаються справжні чуда. Тоді, як багато хто намагається закрити кордони та говорять, що всюди проходять злодії і бандити та намагаються брехнею врятувати своє життя, маючи багато охорони біля себе, то найбідніші цього світу, які не мають нічого, несуть в своєму серці людяність та братерність! Це є ніщо інше, як анонімна, проста та, водночас, жива та сильна святість. Тому і ми маємо в нашому житті іти цим шляхом правдивої святості!

Цілком погоджуюся з о. Анхелем, бо це не є теорія, а справжній рецепт святості, яким ми можемо жити щодня в нашій буденності! Бути відкритим на голос Божий в нашому житті та зробити доступним своє життя для тих, які цього потребують.

Як Ви вважаєте, чи легко стати/бути святим? Чи під час Днів духовності дізналися якийсь “рецепт святості”?

На мою думку, не є тяжко бути святим, а тяжко зробити цей крок до святості!!! Бо тяжко відмовитися від свого «Я» та егоїзму, достатку, комфорту, навіть ідей та мрій. Ми ладні знищити, висміяти всіх навколо себе, аби лише доказати, «що я правий», що «я є хтось»! А для Бога ми завжди є «ХТОСЬ», а не «щось», і йому нічого не потрібно доказувати, а тим паче для наших ближніх… Бог знає, ким ми є для Нього. Коли це хтось зрозуміє та вирушає дорогою святості (не лише роблячи добро, милостиню.., але є свідком того, хто він є для Бога), то знаходить для себе зовсім інший сенс життя. Життя стає не тягарем, але даром, а головне ДАРОМ для інших! А, отже, життя стає МОЖЛИВІСТЮ!

Певно що на Днях духовності були представники різних країн… Чи була можливість поспілкуватися з ними в час якихось тематичних дискусій тощо?

Ми кожного вечора мали різні дискусії на різні тематики. Але одного вечора я був дуже позитивно вражений, коли ми мали ділення по згромадженнях на тему автентичності салезіянського життя та свідчення про нього.

Це вже був останній вечір, де я собі робив підсумки, не лише цієї події, а цілого свого життя, (тому що, ходячи подвір’ям Вальдокко, стоячи біля урни св. Івана Боско в базиліці Марії Помічниці християн, ти розумієш, що все, що отримав в житті, а особливо покликання салезіянського священства – воно було давно заплановане Богом), і ось ми всі, салезіяни священики + брати сидимо в колі (це було як в сім’ї!!!) і кожний говорить про свій досвід цієї салезіянської автентичності та свідчення! Всі ми були різного віку, але внесок кожного був неоціненний, і я просто відчув, наскільки кожний переживає, щоб ця справа о. Боско не вмерла! Думаю, що нам для України, де поле праці є дуже великим, потрібно часто повторювати цей досвід, який я пережив на Вальдокко, це досвід РОДИНИ! Адже все почалося з маленької сім’ї, яку о. Боско відважно розпочав на Вальдокко, незважаючи на труднощі, які переживав чи то від суспільства, чи влади. Нас в Україні «ніби і не мало, але ніби і не багато», але, коли Салезіянська Родина буде намагатися бути справжньою родиною – нас буде набагато більше!

Що для Вас означає “салезіянська духовність”?

Салезіянська духовність – це, для мене, прийняте рішення жити так, щоб життя, яке живу, (беручи приклад від св. Івана Боско), було сенсом для мене та для тих, хто є поруч: це мої співбрати, співсестри, співпрацівники, аніматори, молодь рідні, забуті, самотні, потребуючі.

Це не забути, що всі ми є лише зірками, які світять завдяки промінню сонця. Це і є мабуть найголовніше в нашій салезіянській духовності. Св. Іван Боско для мене є зіркою, яка не закохала лише в себе, але привела мене до сонця, яким є Бог і завдяки якому я свічу.