Інтерв’ю з Генеральним Настоятелем Згромадження Салезіян – Анхель Фернандес Артіме

• Як ви оцінюєте свої 6 років на посаді Генерального Настоятеля?

У перші дні Генеральної Капітули, одним із моїх обов’язків було представлення звіту про стан Згромадження для 247 членів 28 Генеральної Капітули Салезіянського Згромадження, про її сферу, щоби подати якомога більш об’єктивну оцінку про досягнення та невдачі, пройдений шлях та подальші плани, сильні та слабкі сторони, які характеризують нас, як салезіян святого Івана Боско, присутніх у 134 країнах світу поділених на 90 релігійних провінцій.

Протягом цих шести років, я ніс у своєму серці бажання і глибоке переконання, яке було причиною моєї особистої молитви протягом багатьох разів: щоби наприкінці шести років Салезіянське Згромадження було ще більш вірним харизмі, яку отримало від святого Івана Боско.

Незважаючи на той очевидний факт, що є певні людські слабкості, я вважаю, що можу стверджувати, що сьогодні Салезіанське Згромадження продовжує бути дуже живою частиною Церкви, здатною творити сопричастя з церковними реаліями в країнах, де є присутні салезіяни. Євангелізація та виховання до віри — це харизматичний пріоритет, який здійснюється через виховання та цілісне становлення особистості. Ми продовжуємо дарувати життя молоді в усіх куточках світу; ми не віддаляємося від найбідніших, навіть якщо обставини світу на п’яти континентах є дуже різними. Я вважаю, що можу стверджувати, що Згромадження проживає роки глибокого спокою й хоче бути значущим завжди, коли мова йде про служіння, особливо для молодих людей та їхніх сімей.

— Ви, як Згромадження, спілкуєтеся з молодими салезіянами у всьому світі. Які є відповіді молодих людей? Що вони вам повідомляють? Що молоді люди запитують у Згромадження?

Так, це є правдою. Я повинен сказати — також з огляду на зацікавленість читачів, — що це була Генеральна Капітула Салезіян, для якої, протягом двох років підготовки, які їй передували, було проведено дві важливі та значні консультації. Одна з них — на тему формації молодих салезіян. І в ній ми дали слово 3670 молодим салезіянам, які перебувають на перших роках своєї релігійної професії. Вони розповіли нам багато надзвичайно цікавих речей про те, звідки до салезіян приходять молоді люди й що вони думають (не лише молоді богопосвячені салезіяни, але також і їхні юні однолітки).

Інші консультації стосувалися молоді з тисячі салезіянських осередків у світі. І, нарешті, у нас була група молодих людей із п’яти континентів, які розділили з нами цілий тиждень у Вальдокко.

Їхня присутність передала свіжість, життєву силу й радість. Вони були дуже переконливими та чіткими у своєму посланні. Вони сказали, що вони люблять салезіян і що вони потребують нашої присутності протягом їхньої життєвої подорожі. Вони просили супроводжувати їх у роки, коли вони найбільше цього потребують. Вони попросили, щоби ми дозволили їм любити нас. Вони попросили нас бути друзями, їхніми братами та завжди отцями, оскільки, якими б сильними вони не були, «багато молодих людей у світі досвідчують відсутність батьків. Ми сумуємо за досвідом батьківства». І, нарешті, сильно зворушені емоційно, вони сказали нам: «Найперше, ми потребуємо, щоби ви нам показували й у тисячу разів більше казали, що Бог нас любить».

— Я не знаю, чи була у Вас можливість поспілкуватися з Папою після вашого переобрання. Якщо так, то що він вам сказав?

Я не розмовляв зі Святішим Отцем після свого переобрання, але я це зробив у попередню п’ятницю. Спочатку Папа передав мені повідомлення для всіх членів Капітули, а потім ми розмовляли по телефону, коли він сам до мене зателефонував. Ви можете собі уявити, що це означало для цілої Генеральної Капітули на кшталт нашої, що Святіший Отець зателефонував нам, щоби сказати, що він посилає нам щось важливе для нього і для нас. Повідомлення, яке є цілком не формальне і яке стане програмою для всіх нас. Чудове послання, яке ми вже впроваджуємо в напрямки управління найближчих років. Безперечно, у нас є Папа Римський, який любить усіх у Церкві й любить кожного чоловіка й жінку доброї волі. І ми також, як Згромадження та Салезіянська Родина, відчуваємо себе любленими Святішим Отцем. Для мене, більш ніж очевидно, що ми проживаємо мить благодаті в Церкві, посеред такого сильного болю й такої крихкості, яка впливає на саму Церкву.

– Які програмні настанови на наступні шість років?

Ви можете уявити, що насправді, ми повинні більше заглибитися в те, що ми плануємо на наступні шість років, але я можу сказати, що наші зусилля будуть спрямовані в такому напрямі:

Ми повинні продовжувати зростати в харизматичній ідентичності. Що означає сьогодні, у 21 столітті, бути салезіянином, таким яким нас хотів бачив св. Іван Боско? Ми повинні усвідомлювати пріоритет нашого покликання, як євангелізаторів для молоді й наставників для них разом із їхніми родинами та як свідків Божої любові до них.

Сьогодні, ми є більш, ніж будь-коли, покликані бути емоційно та ефективно серед молоді. Тобто повертати все більше й більше до наслідування св. Івана Боско. Я називаю це «салезіянським таїнством» присутності.

Для нас пріоритетом є формація того салезіянина, якого сьогодні потребує світ та Церква. Нікому не потрібні узагальнення, які знищують найсуттєвішу частину нашої харизми.

Я мрію, щоби коли хтось сьогодні в нашому світі та суспільствах почує слово Салезіянин, люди доброї волі розуміли, що вони говорять про наступників св. Івана Боско, які є й живуть для молоді, які страшенно її люблять. Люблять так, як Бог любить своїх синів та доньок і заради яких приймає різкий та сміливий вибір.

Це є година щедрості в нашому Згромадженні, яка розуміється, як доступність усіх 14 500 салезіян у світі, які повинні допомагати один одному скрізь, у будь-якій країні та нації. Ми не є салезіянами для окремої землі чи регіону. Ми є салезіяни св. Івана Боско, і нашою місією є, щоби ті хлопці та дівчата, які не мають можливості, є відкинутими, найбільш вразливими, могли чекати на нас у найвіддаленіших місцях. Ми повинні діставатися до них, і для цього ми кличемо салезіян із різних країн, щоби продовжувати розширювати горизонти та нові кордони салезіянської місії.

Нарешті, ми маємо намір продовжувати зростати в тому, що вже є великою силою та справжнім подарунком. Це стосується реальності Салезіянської родини у світі та її освітньої і євангелізаційної місії, яку ми розділяємо із сотнями тисяч мирян у країнах, про які я вже згадував. Це є силою та викликом одночасно.

– Людство переживає небачену світову кризу. Як можемо ми, як католики, боротися з пандемією коронавірусу?

Дійсно: ми переживаємо безпрецедентну світову кризу. Вірус паралізував світ. Планета Земля продовжує обертатись, але світ, як такий, у певному сенсі є паралізований.

І після впливу пандемії на життя і смерть, на здоров’я людей, нас чекає важкий момент, який потрібно буде подолати в рамках світових умов, починаючи з так званих «перших світових»: життя, економіка, макроекономіки великих та малих економік, виживання мільйонів людей та сімей. До цього потрібно додати кризу, яка вже стає реальністю і яка є, навіть серйознішою, ніж коронавірус: зростаюча бідність та голод, які стають різко відчутними в деяких країнах, бо «якщо я не працюю сьогодні, я не маю що їсти». Так багато країн сьогодні не мають можливостей «соціального опору», які мають інші (навіть допомагаючи один одному).

Переклад : Уляна Безпалюк