Новий Радник Регіону Північна і Центральна Європа: “Ми повинні нести любов Отця Боско найбіднішій і найбільш потребуючій молоді”

(ANS – Рим) – Серед нових членів Генеральної Ради присутній і отець Роман Яхимович. 53 роки, родом з Польщі, сьогодні він постає перед нашими читачами, відповідаючи на деякі прості запитання.

Чому ви вирішили стати салезіянином?

Рішення стати салезіянином було прийнято після того, як я отримав атестат зрілості. Наша сім’я мешкала в одній єпархіальній парохії, але я в дитинстві не був прислуговуючим, як більшість моїх товаришів. Я не знав історія святого Отця Боско, але деякі салезіяни були друзями моїх батьків. Щоразу, коли вони приходили до нас в гості, вони виглядали радісними, спонтанними і розумними особами. Вони мені здавалися дуже щасливими людьми. Вони розмовляли на різних мовах, грали на фортепіано… Все це мене дуже вражало. І коли я вирішив стати священиком, то хотів бути священиком салезіянином. Я прагнув бути радісним і щасливим, як салезіяни, яких я зустрічав.

У моєму салезіянському житті я завжди отримував підтримку свого вибору покликання і дотепер бачу море оптимізму в салезіянах, як працюють з дітьми та молоддю. Салезіянська радість зумовлена саме цим перебуванням посеред молоді, даруючи їй надію на добре й успішне життя. Ця радість і оптимізм вкорінені в Бога, який є глибокою основою салезіянського життя, і все це народжується з зустрічі з людьми, яких ми бачимо навколо себе. Все це перебуває у постійному зрості завдяки багатому життєвому досвіду. Боже покликання завжди має своє продовження і поглиблюється з часом.

Коли ти стаєш салезіянином-священиком, ця радість вкорінена в Богові, і це надає глибоке й особисте підґрунтя з Богом та особами, яких ми зустрічаємо. Це життя салезіянина-священика постійно розвивається. Це Боже покликання є чимось, що постійно живе і продовжується у нашому салезіянському священичому житті.

Що означає досвід Генеральної Капітули 28 ?

Я вперше брав участь у Генеральній Капітулі. Для мене це був дуже визначний досвід. Передусім я побачив велич нашого Згромадження і величезне культурне різноманіття, а це не можливо побачити з точки зору однієї Провінції. Я усвідомив, що наша салезіянська місія дійсно важлива для Церкви та світу. Мені дуже сподобалося, що темою ГК 28 було саме: «Які салезіяни потрібні для сучасної молоді?». Це надзвичайно актуальна тема, яка стосується дійсності молоді та відповіді, яку ми салезіяни повинні їм надати у світі, який швидко змінюється. Ми часто шукаємо відповідь самотужки, але досить часто почуваємося розгубленими. Безсумнівно діти та молодь очікують від нас, що ми буде справжніми провідниками і супровідниками, які вміють вказати правильний шлях, який веде до Бога і зробить їх щасливими. Потрібне серйозне розпізнання з поглядом, сповненим вірою в Бога, потрібна і мужність, щоб йти Його дорогами у світі, в якому так багато альтернатив, які не несуть щастя і породжують невпевненість в майбутньому. Я вважаю ГК 28 дуже важливим для нашого життя і місії, і ця Капітула передусім зміцнює нашу салезіянську ідентичність. Дивлячись на святого Івана Боско, ми повинні продовжувати салезіянську харизму в сучасному світі та нести цю любов Отця Боско найбіднішій і найбільш потребуючій молоді у світі, в якому ще так багато страждань, самотності, браку сенсу життя і невпевненості в кращому майбутньому. Беручи участь у ГК 28, я ще краще зрозумів той скарб, який є молодь і важливість співпраці з Салезіянською Родиною та багатьма мирянами, які є невід’ємною частиною нашої салезіянської місії.

У ці тижні, позначені зокрема обмеженнями через Covid-19, що ви змогли побачити, взнати і зрозуміти про нову посаду? Що ви очікуєте на майбутнє?

Дійсність пандемії Covid-19 стала чимось несподіваним, в цей період дуже багато обмежень, які ми не могли навіть уявити. Ця ситуація дозволила дедалі краще розуміти, наскільки крихким є людське життя, але ми також побачили, що потребуємо визначного особистого контакту з іншими. Covid-19 фізично обмежив ці контакти: закриті церкви, школи, ораторії… Але все це не зменшило нашу любов до молоді і людей. У цей час ще краще можна було зрозуміти велику посвяту і неймовірні таланти салезіян, які змогли відповісти на нові виклики. Ми відкрили таку велику цінність, як важливість бути і працювати разом. Я побачив надзвичайну винахідливість моїх співбратів, які завдяки засобам соціальної комунікації спілкувалися з багатьма особами, які були замкнені у своїх домівках. У цей такий важкий час, з багатьма стражданнями і невпевненістю в завтрашньому дні, нам салезіянам не забракло оптимізму, надії і мужності прагнути допомагати іншим, звертаючи їм добрі слова підтримки.

Я щиро вірю, що завжди будуть потрібними салезіяни, які всім серцем і життям посвячуються на благо людей, особливо найбіднішої молоді, яка часто почувається дезорієнтованою, виключеною, самотньою, але саме ця молодь має глибоке прагнення бути щасливою і досягти успіхів в житті.

Про що ви мрієте для свого Регіону через 6 років?

На мою думку, в Регіоні, як і в цілому світі, завжди треба багато що зробити, та передусім нам потрібна велика віра в Боже Провидіння, яке допомагає нам дивитися на дійсність очима надії, щоб ми змогли зберегти вірність нашій салезіянській харизмі. Як в часи Отця Боско, так і в сучасному світі потрібно, щоб салезіяни разом з Салезіянською Родиною та мирянами змогли відповісти на нові виклики, дивлячись на «знаки часу». Безсумнівно, нам потрібно багато мужності і рішучості для того, щоб нести Добру Звістку людям, які живуть в Європі, але при цьому завжди бути готовими нести його й на інші континенти. В ці роки продовжиться зміна структур, але найважливішою є вірність салезіянській харизмі, щоб ми працювали з молоддю і для молоді.

За матеріалами : infoans.org  

Переклад Костянтин Зінченко