о. Іван (Мазуркевич), СДБ : «Покрова оберігає від небезпек і сім’ї, і держави»

У день Покрову Пресвятої Богородиці 14 жовтня відзначаємо християнське народне свято та вшановуємо пам’ять Героїв України. Історично християнське значення свята тісно переплетене з українським героїчним минулим. Запорозькі козаки шанували Пресвяту Богородицю, ікони Покрови, будували та освячували однойменні храми. З 1999 року відзначаємо в Україні День українського козацтва. 14 жовтня 1942 року, вважається, утворена Українська повстанська армія. А з 2014 року на свято Покрови призначено День захисника України. 

Цього дня 1991-го року відкрився головний храм Згромадження Отців Салезіян Української Греко-Католицької церкви у Львові на вулиці Личаківській. Салезіяни Святого Івана Боско як духовні воїни здавна теж борються за молоді покоління, надають їм можливості здобувати освіту та гартувати свою особистість, як доброго християнина і чесного громадянина. 

Про значення свята покровительки українського війська та історію храму найдавнішої української парафії Отців Салезіян говоримо з парохом храму Покрови Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ, Отцем Іваном (Мазуркевичем), який також є монахом-салезіянином.

Що символізує празник для парафіян? Про що варто замислитись на Літургії? 

Ситуації, які стаються у нашому житті, для того, щоб ми більше усвідомили хто ми є, хто живе поряд та більше цінували один одного. Цього року особливо переживаємо за здоров’я ближніх в час пандемії чи за те, що фінансові справи погіршилися через карантин. Але не варто впадати у страх та відчай. Страх – протилежність віри. В Євангелії від Луки Ісус Христос каже:  «Не бійтеся. Я є з вами». Господь є з нами, що у житті б не трапилося. Коли людина будує своє життя на основі, що з нею є Господь Бог, то життєві виклики виявляють лише її слабкі сторони. Страх може бути одним із них. Треба сприймати виклики як чергові труднощі, які не можемо подолати самі, а лише з Господом. Усе мине, а ми можемо в результаті стати духовно міцнішими, або й, навпаки, розгубити те, що маємо. В нашій історії було багато труднощів. Головне, як їх сприймаємо та чим себе наповнюємо. Пресвята Богородиця опікується кожним із нас. На Покрови є нагода зрозуміти, що ми не самі. Господь завжди створює можливості вийти із складної ситуації, вказує нам правильний шлях, 

Свято Покрови ми запозичили з Візантії. Тоді на імперію нападали вороги. Коли підступили до одного з міст, його жителі згуртувалися і спільно молилися до Богородиці, аби взяла їх під свій Покров. У цей день у Влахернському храмі в Константинополі, явилася Богородиця. У супроводі ангелів та святих, серед яких були Іван Хреститель та Іван Богослов, разом вони зачитали молитву. Незабаром війська противника, які загрожували містянам, відступили. Покрова оберігає від небезпек і сім’ї, і держави, тому дуже важливо у цей день просити її супроводу. 

Які сучасні події актуалізує прадавнє свято Покрови? 

Тепер це і державне свято. Історична правда повернулася. Має ще повернутися національне усвідомлення. А це відбувається лише за умов небезпеки. Шість років тому, коли тільки почалася війна, усвідомлення було сильнішим. Але людина схильна забувати важливі події відволікаючись на щоденні турботи. Маємо весь час пам’ятати, хто ми є, як сформувалися як нація, куди йдемо та що хочемо передати майбутнім поколінням.

Нагадайте, будь ласка, історію становлення цього храму як головної парафії Отців Салезіян? 

У  30-х роках минулого століття його будували як Гарнізонний храм для Війська Польського в честь перемоги над комуністами. В стародавні часи тут розташовувалася східна брама на в’їзді до міста. Тож храм будували  в честь Остробрамської Пресвятої Богородиці, як називають Покрову християни західного обряду, тобто «тої, що стоїть при брамі» і захищає від ворогів. Офіційно відкрили 1938-го і передали його Салезіянам римо-католикам. Отці збиралися будувати і відкривати поряд ремісничі заклади, але почалася війна і все зупинилося. Священнослужителі виїхали. З собою забрали усі літургійні речі. 

Після війни вже не змогли повернутися в комуністичну Україну. Залишилися в Італії чи Аргентині. Міська влада у храмі зробила книгосховище. 

Лише у 1991-му Салезіяни змогли повернутися. Перебрали в опіку цей храм. Довели, що належив саме Салезіянам. Будівля збереглася, але всередині приміщення було знищене. Тут прибрали. Вивезли тонни книг. У 1990-х провели основні реконструкції – відновили стіни і підлогу. А тепер плануємо реконструкцію вежі-дзвіниці. Зазнала найбільших руйнувань під час Другої світової. Готуємо проєктно-кошторисну документацію. Сподіваємося, вже наступного року розпочнуться роботи. 

Церква, очевидно, є і знаковою архітектурною перлиною Львова. 

Так, це неокатедральний храм. У такому стилі будували храми з IV століття у західній та східній Європі. Він просторий, широкий. Заходимо і одразу бачимо усі головні святині – іконостас та святилище. Вежа-дзвіниця – це флорентійська Кампаніла. У Львові нема більше таких. Їх можна побачити в центральній частині Італії. Найвідомішою кампанілою у світі є кругла в плані Пізанська башта. Іншими відомими італійськими кампанілами є кампаніла Джотто при флорентійському соборі та кампаніла Собору св.. Марка у Венеції. Львівська вежа має 50 метрів висоти і розташована на рівні Високого Замку. Колись такі вежі виконували функції не лише дзвіниці, а й вартової вежі, з якої спостерігали чи не наближаються вороги . 

Отче, а коли Ви особисто долучилися до діяльності на цій парафії? 

У 1997 році я розпочав свій духовний шлях Салезіянина. Вчився у Папському салезіянському університеті в Римі та Турині. Вивчав філософію, згодом вступив ще на факультет богослов’я. До України повернувся 2008-го. Був директором молодіжного центру. Уже два роки є парохом храму Покрови Пресвятої Богородиці. 

Як, на Ваш погляд, діяльність Салезіян змінила місто за ці роки? 

У 1990-х Салезіяни відновили тут соціальне служіння, тобто працю з дітьми та молоддю. Відкрили Провінційний Дім, з діяльністю: катехитична школа і ораторія, парафія Покрову Пресвятої Богородиці, кампус студентів, друга спільнота на Дорозі Кривчицькій, де діє молодіжний центр. Це також професійна школа, де недавно відкрили автомеханіку. Також навчають на кухарів, барменів, перукарів. Це Родинний Дім, де проживають хлопці з 1 до 11 класу (діти-сироти, напівсироти, чиї батьки позбавлені прав) також студенти. Футбольний клуб “Покрова” діє на базі нашої спільноти. У Винниках є інша спільнота, де є Ораторія – молодіжний центр і також приймають на різні реколекційні зустрічі для хлопців, які думають про салезіянське покликання.

Згромадження першим у Львові у 1990-х заснувало дитячі літні табори «Веселі канікули». Відкрили школу аніматорів, куди можуть вступати з 9 класу аж до вступу в університет.  Почали з парафій храмів Різдва Пресвятої Богородиці на Червоної Калини та Святих Володимира та Ольги на Симоненка. У 2000-х і до сьогодні ідею створення дитячих таборів підхопили більшість храмів Львова. 

Так історично склалося ще з XIX століття, що Отці Салезіяни робили освіту доступною для бідних людей. Молодь, яка опинилась у складних життєвих обставинах, має багато соціальних потреб. Ще 20-30 років тому у місті бракувало таких закладів, де можна було реалізувати себе. Ми даємо засади, спрямування, виховання. Гасло нашого засновника Святого Івана Боско – виховувати добрих християн і чесних громадян. Тому поєднуємо духовний розвиток разом з освітнім та спортивним. Звісно, повнолітня особа зможе потім вибирати свій шлях. Але ми вчимо, щоб була відповідальною. Більшості наших вихованців це вдається. Зміни від нашої багаторічної діяльності в масштабах міста, звісно, є і бачимо їх на прикладі молодого покоління. 

Автор: Ірина ЛЕВИЦЬКА