СВЯТИЙ ІВАН БОСКО – ЛЮДИНА, ЯКА ЗАВЖДИ ВСІХ ПРОСИЛА ДОПОМОГТИ

Друзі і читачі Салезіянського Бюлетеня та, передусім, друзі Отця Боско та його харизми, вітаю вас наприкінці цього 2020 року, який ми запам’ятаємо як складний рік, який в багатьох аспектах був дуже болісним, рік, який день у день змінював наші звички, особисті, родинні і спільнотні ритми.

Я роблю це в цьому номері Салезіянського Бюлетеня, який пропонує календар на новий 2021 рік, який мав би стати багатим на ласки. Роздумуючи над тим, що означає рік, я подумав про дещо дуже важливе для мене. Частково через моє виховання, частково – через мою природу, я відчуваю дуже сильну постійну потребу дякувати за ті численні дари, які я отримую від життя і які не залежать від моїх особистих заслуг.

І я б хотів скористатися цим номером Салезіянського Бюлетеня, який – сподіваюся – буде відтворено у Салезіянських Бюлетенях всього світу, щоб від імені Отця Боско подякувати тисячам і тисячам осіб, які є нашими благодійниками і яка допомагають салезіянським закладам в усьому світі.

Кілька днів тому одна простенька річ привернула мою увагу.

Після шестимісячної паузи я вирішив записати відеозвернення, щоб подякувати за великодушність багатьох осіб, які відгукнулися, відповідно до своїх можливостей, щоб допомогти найбільш постраждалим від Covid 19. Я зробив це просто і чесно. Після цього я отримав десятки повідомлень з подякою за прозорість, за пояснення того, що було зроблено завдяки отриманій допомозі, та озвучення загальних сум. Я думаю, що інакше не могло і не повинно бути.

 Як Отець Боско

«Я завжди потребував всіх», – часто повторював Отець Боско.

Незабутнім є вечір 3 листопада 1846 року, коли цей священик разом з матір’ю прибули після сорока кілометрів подорожі пішки. Він – з часословом під пахвою і маленькою валізкою, вона – з кошиком, в якому було найбільш необхідне. Його матір слідує за ним у цій божевільній пригоді. Він не змушував її. Він любив свою маму, але вона любила його ще більше. І вона не вагалася: «Джованні, я йду з тобою».

Вони прибули до міської брами розбитими від втоми. Богослов Вола, їхній друг священик, побачивши їх, здивовано вигукнув: «Ви що, божевільні? Куди ви йдете? Як ви будете виживати? У вас є хоч щось принаймні на вечерю?».

«Бог подбає, друже».

Цього доброго священика зворушили ці слова, і він подарував Отцеві Боско свій годинник. Після його продажу грошей мало вистачити на перші місяці оренди.

«Бачиш? Бог вже подбав», – ласкаво сказав йому Отець Боско.

Все своє життя він проситиме допомоги в сотень і тисяч осіб. Він ніколи не просив для себе. Все завжди було для його хлопців. І водночас він твердо вірив у Боже Провидіння, і саме тому він невтомно ходив від дверей до дверей.

Він протягував руку тисячі разів, просив про фінансову допомогу і співпрацю у багатьох людей, щоб довести до завершення свою місію. Він не вагався просити у всіх тих, хто міг допомогти часом чи матеріальними благами потребуючій молоді.

Йому допомагали миряни, чоловіки і жінки, а також численні друзі священики, які по-різному співпрацювали з ним.

Але найціннішу допомогу він отримував від своєї улюбленої матері, Мами Маргарити. Мені приємно сказати, і вірю, що з історичної точки зору це правда, що вони вдвох заснували Ораторію, адже до винахідливого і апостольського генія Отця Боско долучилася материнська делікатність матері, яка принесла жіноче тепло в цей дім. Вона супроводжувала і підбадьорювала свого сина у важкі часи початків Ораторії та праці з хлопцями, які стукали в їхні двері.

Поруч з Мамою Маргаритою була й матір Мікеле Руа, одного з перших салезіян і першого наступника Отця Боско. І матір архиєпископа Гастальді, і батько Доменіко Савіо. Чудова група осіб, які знали і любили Отця Боско та надали його діяльності особливе забарвлення, яке дуже відрізнялося від стилю інших інституцій того часу: чіткий і поважний бренд «родинної атмосфери».

У своєму вмінні просити допомогу Отець Боско вже з самих початків знав, що може розраховувати на священиків, які жертвували своїм часом справі Ораторій, яка постійно розросталася. Священики і друзі, а також такі духовні наставники, як отець Кафассо, богослов Борель і отець Леонардо Муріальдо. Інша велика група благодійників і прихильників надала значну економічну підтримку для закладів, створених Отцем Боско у Турині, інших містах Італії, Франції та Іспанії, а також на місіях у Південній Америці. Благодійники дотепер залишаються хребтом Салезіянського Згромадження.

Часи змінилися, але можу запевнити вас, що сучасна ситуація в світі, у Церкві та в салезіянських осередках має багато спільного з часами Отця Боско. Коли я відвідував найбідніші заклади з найбіднішими дітьми у Латинській Америці, Африці, Індії та деяких націях Океанії, мені здавалося, що я бачив ситуацію, яка не дуже відрізнялася від Вальдокко часів Отця Боско.

І можу запевнити вас, що це мене аж ніяк не знеохочує, а навпаки – відновлює в мені переконання, що кожної миті Святий Дух залучає мільйони осіб, які рішуче настроєні змінити цей світ на більш людяний. Я не сумніваюся, що і ти, і я – такі особи.

Дякую за ці зусилля. Дякую, що вірите в те, що воно того вартує. Дякую, що не зупиняєтеся через гіркоту численних сумнівів. І дякую за вашу віру в те, що можна жити в надії. Саме це я і пропоную нашій Салезіянській Родині на новий рік: щоб в цей складний час  Covid 19 ми керувалися надією.

Разом ми це зробимо.

Генеральний настоятель Згромадження Салезіян,

о. Анхель Артіме