Духовні риси о. Стефана

Зі споминів о. Луіджі Глинки, ЧБМ,
Генерального Вікарія Української Єпархії «Покрова» у Буенос-Айресі, Аргентина

 

1) Я уперше зустрів о. Степана Чміля у Малій семінарії св. Йосафата в Римі (Італія), де він у 1965 р. погодився прийняти мене на кілька тижнів, щоб навчати мене української мови та релігійних і літургійних традицій української Церкви. От де я ознайомився з о. Степаном, і ми відразу порозумілись та знайшли спільну мову, тим паче що він душпастирював кілька років в Аргентині на східних околицях Буенос-Айреса  (Рамос Мехія, Гедо і т. д.).


Отець Степан вирішив уже від першої зустрічі зробити все, що буде у його можливостях, щоб навчити мене української мови та нашої літургії, влаштлвуючи й перевірки-контрольні, усні та письмові, отець не втомлювався настоювати та повторяти в котрий раз, щоб я навчився правильно говорити та писати по-українськи. Для мене це було дуже приємно, і не було мені зовсім прикро сидіти самому в класі з ним, бо у нього був такий характер і така особистість, що вони прямо спонукали мене шукати, цінувати й шанувати його, будучи таким чином уважним на уроках.

Ці уроки були моїми першими на шляху моєї української формації.
Отець Степан своєю любов’ю встигав защепити у моїй душі те, що спонукало та полегшувало мені більше та глибше вивчення всіх наших духовних скарбів.
Отець Степан не відзначався надзвичайною мудрістю, але встигав передавати іншим з любов’ю те, що він знав.
Моя дружба з ним тривала аж до його смерті.

2) Його особистість. Отець Степан був священиком радісного духу, завжди веселий, врівноважений, спокійний. Я ніколи не бачив його сумного, зневіреного, нервового. Він був скромним у своїй поведінці, в своїх особистих справах та особистому житті; завжди готовим послухати всіх, не зважаючи на їх соціальний стан. Справжній священик, який у своєму милосерді відзначався лагідністю, він уповав на Бога, без жодних містичних екзальтацій чи надмірної покути, але це не означає що він був поверхневим чи легковажним, навпаки! Він був завжди врівноваженим та розсудливим у своїх діях.

Він був завжди поміркованим та скромним у їжі, як і в усіх інших речах. Насправді життєрадісний та веселий, він хотів поділитись цими рисами з усіма тими, кого зустрічав. Дуже полюбляв ходити в гори чи прогулюватись побережжям моря. Не цурався чесного відпочинку так, як, зрештою, кожна людина.

Він був завжди вірним своїй Церкві та терпів за неї, особливо тоді, коли комуністичний режим почав переслідувати і, вкінці, знищив Греко-Католицьку Церкву в Україні. Обурювався, і цілком справедливо, коли  помічав, що речі не поступали належним шляхом, тобто нечесно. Бажав добра для душ, нашій Церкві і терпів, коли наносилось кривду та надужиття проти правди, справедливості та любові.  Не був надмірним у духовному, бо був врівноваженим в усьому, і у Божих справах ставив найперше Його справу понад всіма іншими, а пізніше слідувало все інше.

Отець Степан був духовно врівноваженим священиком, глибоко українською душею, любив свої корені, не відкидаючи втім нікого. Підтримав справу кард. Йосифа Сліпого до тієї міри, що зазнавав труднощів від церковних властей. Певно, він не займався величезною благочинною діяльністю, але чим міг, тим сприяв її встановленню та поширенню, адже був переконаний, що без найменшого вагання, повністю віддавався Божій волі. З іншого боку, о. Степан був дуже скромним у виявленні своїх духовних та людських скарбів, таким чином важко було, на перший погляд, відмітити Божу дію як у ньому самому, так і в його духовно-священичому житті.

Підбиваючи підсумки, можна з’ясувати, що о. Степан був мудрим, смиренним, скромним, веселим та чутливим у своїй любові до інших священиком. Любив справедливість понад усе і був завжди готовий прощати, не гніваючись ні на кого.