Літургійний спомин блаженної Лаури Вікуньї

Щороку 22 січня Салезіянське Згромадження молитовно вшановує пам’ять блаженної Лаури Вікуньї. Її незвичайна лагідність, міцна віра і сила духа є прикладом для кожного, хто прагне йти дорогою християнських чеснот.

Вихованка Сестер Салезіянок 

Дата народження: 15.04.1891 (Сантьяго-де-Чилі)

Відійшла у вічність: 22.01.1904 (Хунін де лос Андес, Аргентина)

Беатифікація: 03.09.1988

Літургійний спомин: 22 cічня

Лаура народилася 15 квітня 1891 року в Сантьяго (Чилі), проте через громадянську війну родина була змушена перебратися в маленьке село Темуко, що розташоване в 500 кілометрах від Сантьяго. Важке, повне утисків життя і несприятливий клімат стали причиною передчасної смерті її батька.

Мати, залишившись одна з двома доньками, без грошей і чоловічої підтримки, вирішила поїхати з села. Зрештою, мати Лаури разом з обома дівчатами після довгих поневірянь приїхала в Хунін-де-Лос-Андес на, розташовану в 20 кілометрах від містечка, ферму (факторію). Там вона почала жити разом із господарем цієї ферми. І хоч Лаура тоді була ще зовсім маленькою, вона усвідомлювала всю хиткість їхнього положення в даній ситуації і неправильне життя її мами із релігійної точки зору: при такому стилі життя мама не могла брати участь у таїнствах Церкви.

Маленька Лаура стала відвідувати коледж Дочок Діви Марії Помічниці християн. Дівчинку зачарувала атмосфера ласки, дружелюбності і доброзичливості, яка панувала в коледжі. Черниці, завжди веселі і гостинні, навчали дівчаток, допомагаючи і підбадьорюючи їх, і робили це в такому родинному дусі, про який так багато говорив і який так рекомендував отець Боско.

Лаура, незважаючи на свій юний вік, зрозуміла, що за цією привітністю і радістю ховається незвичайна таємниця – Божа благодать, яка пронизує все життя обителі. Саме вона є джерелом спокою і радості, що панують в коледжі, і власне цього джерела так бракувало Лаурі в її будинку. До цих висновків дівчинка прийшла на заняттях з катехизації, коли сестри-монахині розповідали про неоціненний дарунок Божих таїнств, в тому числі і про таїнство шлюбу.

У маленькій дівчинці раптово прокинулася мудрість дорослої жінки. Вона дуже любила матір і дуже гостро відчула її тривогу й невпевненість в собі стосовно майбутнього дітей. Лаура зрозуміла, чому мати поступилася наполегливим домаганням фермера, який, на думку матері, міг позбавити її від гіркої нужди, бідності й самотності.

Одного разу, під час канікул, коли дівчинка повернулася додому, господар ферми почав приставати до неї. Але Лаура відштовхнула його і втекла, опираючись і кричачи. Намагаючись позбутися від розбещувача, вона вирішила повернутися в коледж раніше терміну.

Незважаючи на зовні спокійне і безтурботне життя в коледжі, дівчинка ні на мить не забувала про свою головну мету: звільнити маму і знову привести її до Бога. Тому вона з повною вірою вручила себе Діві Марії Помічниці християн, як Її «дочка» в Згромадженні, названім на Її честь. Також Лаура обговорювала свою проблему із своїм священиком-сповідником. Дівчинка довго сама міркувала над цим, годинами молилася… І, нарешті, 13 квітня 1902 року в скромній церкві коледжу перед вівтарем вона прийняла рішення зробити все можливе для звільнення своєї мами, навіть якщо для цього знадобиться віддати своє життя.

Суворий холодний клімат, дощі, та й загалом усі ці труднощі, які переживала Лаура, дали негативний вплив на стан її здоров’я. Лаура захворіла. Мати вирішила забрати дівчинку назад на ферму в надії на те, що там, під її наглядом, Лаура швидше видужає. Однак поліпшення не наставало. Спочатку саму дівчинку не дуже турбував її стан, але в міру погіршення здоров’я їй довелося по-справжньому боротися з недугою. Крім хвороби, боротися довелося і ще з одним ворогом – тим самим господарем ферми, який аж ніяк не залишив своїх помислів.

Лаура спробувала знову втекти в свій надійний притулок, в коледж Дочок Діви Марії Помічниці християн. Однак на цей раз господар не прийняв відмови, він схопив дівчинку і жорстоко побив її. Мама, як могла, заступилася за Лауру. І хоча у дівчинки вже зовсім не було фізичних сил, очі її були безстрашні і суворі. На шум збіглися люди і господар ферми, не бажаючи розголосу, втік з села і зник. Це позбавило дівчинку останніх сил. В її завжди радісних очах поселяється смуток. Вона відчуває, що життя залишає її, і вирішує відкрити мамі свою таємну мрію.

Прикликавши маму, дівчинка тихо прошепотіла: «Мамо, мені вже не поправитися. Скоро я помру. Підійди до мене ближче, мені треба поговорити з тобою. Я хочу відкрити тобі свою таємницю. Я завжди любила тебе… Я приношу моє життя в жертву за тебе, щоб вимолити тобі благодать навернення… Ах, якби мені була дарована радість знати, що ти повернулася до Господа і що ти живеш в благодаті Божій!..» Ці щирі та ніжні слова глибоко потрясли матір. «Вона помирає через мене!», – мимоволі вирвалося з її уст. Мама, обнявши дівчинку, вся в сльозах, пообіцяла виконати її бажання. В ясних, сяючих очах Лаури знову горіло світло Христової перемоги.

Лаура Вікунья померла 22 січня 1904 року. На її похороні мати посповідалася і прийняла Св. Причастя.

Мощі Лаури перебувають в каплиці коледжу Діви Марії Помічниці Християн в місті Баїя-Бланка в Аргентині. Паломники з різних країн часто прибувають сюди, щоб випросити у Бога ласки за її посередництвом.

Після офіційного визнання чуда, що сталося через її заступництво, Лаура Вікунья, взірець чистоти, любові і жертовності 3 вересня 1988 року Папою Іваном Павлом II в містечку Колле Дон Боско була причислена до лику блаженних.