Владика Степан Чміль
Дата народження: 20 жовтня 1914 року в Судовий Вишні
Висвячений на священика: 14 жовтня 1945 року
Відійшов у вічність: 22 січня 1978 року
Владика Степан Чміль народився в Судовій Вишні (Західна Україна) 20 жовтня 1914 року в родині Степана та Юлії Шидловських. Почав своє навчання в гімназії в Перемишлі у 1925 році, де ревний вчитель релігії владика Василь Гриник заохотив його разом з групою інших дев’ятьох учнів вирушити до Італії, до салезіянської аспірантури в Івреї для подальшого навчання, щоб стати салезіянським священиком східного обряду.
Можна сказати, що Степан Чміль був першим з кількох десятків українських юнаків, які, за його прикладом, вирушать до Івреї та стануть синами отця Боско ще до початку Другої світової війни.
У 1935 році він вступив до новіціяту у Вілла Молья (К’єрі), де складає перші чернечі обіти 16 серпня 1936 року. По закінченні ліцею та курсу філософії в Ребауденго він був запрошений в якості асистента новиків у Вілла Молья, де відзначився своєю глибокою вірою, серйозністю та приязною допомогою юним новикам.
Він закінчив курс теології в Болленго, звідки часто приїздив в аспірантуру Івреї для того, щоб провідати та підтримати інших молодих українських аспірантів, які через війну залишилися відірваними від своїх рідних і Батьківщини. 14 жовтня 1945 року в Римі його висвятив на священика архиєпископ Іван Бучко, Апостольський візитатор українських вірян в Західній Європі та салезіянин співпрацівник.
Після року праці гідом в катакомбах святого Каллісто о. Степана направили в матірний дім Вальдокко, де він завзято та відповідально виконував різні доручення, навіть найбільш покірні, допомагаючи передусім співбратам, які поверталися з місій.
У 1948 році, за призначенням Конгрегації Східних Церков, був направлений настоятелями для виконання душпастирської діяльності серед українських емігрантів до Аргентини, де протягом дванадцяти років перебував у салезіянському домі Рамос Мехіяс. Там він вже незабаром почав користуватися повагою братів і великою симпатією та прихильністю співвітчизників.
У вересні 1960 року о. Степана викликають в Рим до Української папської малої семінарії святого Йосафата в якості викладача та сповідника молоді. Наступного року він був призначений настоятелем спільноти і ректором цієї семінарії. На цій посаді о. Степан Чміль замінив отця Андрія Сапеляка, якого було призначено єпископом та Апостольським візитатором українців в Аргентині. По закінченні шестирічного терміну він залишається в семінарії, продовжуючи виконувати свою працю сповідника та духовного наставника, допомагаючи також деяким українським релігійним громадам Риму.
Під час шестирічного терміну керівництва о. Степан мав змогу виявити своє надзвичайне вміння опікуватися молодими семінаристами, дітьми українських біженців з різних країн і континентів, керувати своїми співбратами в дусі братерського служіння.
У 1976 році його вдруге призначено настоятелем і ректором семінарії. На цій посаді він залишався аж до смерті.
Його несподівана та болюча смерть, яка настала 22 січня 1978 року, викликала співчуття у всієї української громади, співбратів-українців, молодих семінаристів і всіх тих, хто мав щастя знати, поважати та любити його.
Протягом тривалого часу він відчував болі в області печінки, а діагноз показав, що йдеться про гепатит у важкій стадії.
За кілька днів до Різдва його поклали до лікарні Джемеллі, де він перебував під обстеженням багато тижнів для клінічного підтвердження діагнозу, після чого був прооперований – йому видалили жовчний міхур. Він помалу одужував, і здавалося, що його стан покращувався, тим більше, що після виписки він почав жити майже звичним життям і навіть спробував вести лекції. Але рана погано заживала і викликала сильні болі при ходьбі, тому в п’ятницю, 20 січня, він вирішив пройти нове обстеження в тій же лікарні, куди наступного понеділка мав знову повернутися.
В неділю 22 січня вл. Степан співслужив на Літургії о 9.30, по закінченні якої відчув гострий біль і був перенесений до своєї кімнати, куди, на превеликий жаль, його принесли майже мертвого. Коли приїхала швидка допомога та лікуючий лікар, надії врятувати його не залишилося: за 20 хвилин його серце зупинилося внаслідок емболії. Владика Степан Чміль відійшов у вічність у віці 63-ох років, з них 41 рік обітів, 32 роки священства.
Під час похоронних церемоній у відповідно підготованій залі була виставлена труна, прикрашена священицькими атрибутами та мітрою Архимандрита, саном якого вл. Степана відзначив кардинал Йосип Сліпий. Попрощатися з вл. Степаном Чмілем прийшло багато вірян і співбратів з різних спільнот Риму. Серед перших був новий Генеральний настоятель салезіян отець Еджідіо Віґано, його товариш по навчанню з іншими співбратами з сусіднього Генерального Дому, де в цей час відбувалася Генеральна Капітула.
Наступного дня прийшов помолитися та благословити домовину кардинал Пол-П’єр Філіпп, префект Конгрегації Східних Церков, секретар монсеньйор Маріо Бріні та інші офіційні представники цієї Конгрегації.
Найстарші студенти малої семінарії у ніч з неділі на понеділок провели Всенощне богослужіння біля труни їхнього улюбленого ректора, читаючи Псалтир і Святе Письмо. У пообідній час у вівторок відбулася заупокійна Божественна Літургія, під час якої співслужили співбрати Латинського обряду, а очолював богослужіння вікарій Генерального настоятеля, отець Гаетано Скріво в присутності більш як шістдесяти священиків та багатьох вірян і членів релігійних громад.
Наступного дня відбулося прощання за Українським обрядом за померлими священиками зі служінням Божественної Літургії, яку очолив кардинал Йосип Сліпий у співслужінні з багатьма українськими священиками у церкві святої Софії в Римі. Після богослужіння відбулося поховання в крипті церкви святої Софії, яку люб’язно надав Блаженніший.
Отець Скріво, згадуючи вл. Степана під час урочистої проповіді, сказав наступне: «В о. Степанові мене вразила передусім його доброта: доброта без жодних епітетів! І якщо ми маємо вживати прикметники, то це були б такі звичні слова як: сердечна, братерська, світла, скромна, добра особа… Будь-хто відчував, що є поруч з безмежно доброю людиною! І коли Ісус говорить, що «тільки Господь є добрим», то цим Він хотів наголосити на тому, що особа глибоко живе Господом. Адже доброта робить добро, коли вона справжня та дієва, а значить глибоко вкорінена і не може не бути відблиском Того, хто є істинно та вповні добрим».
Вікарій спільноти отець Володимир Гринишин в емоційному панегірику дорогому покійному сказав: «Я хотів би підкреслити його головну чесноту – постійну працю серед братів задля єдності. Він завжди прагнув, як в Аргентині, так і в Українській малій семінарії зберегти єдність сердець, праці, намірів і зусиль задля єдності, щоб виконати заповіт Ісуса Христа: «Щоб були одно, як ми», добре знаючи, що тільки в єдності ідеалів, розуміння та праці можна створити щось нове».
Значущим свідченням на користь благородності душі вл. Степана навів кардинал Йосип Сліпий в листі до салезіян і молодих семінаристів на тридцятий день після відходу отця: «Знаю, що ви його щиро любили, – пише він, – з серцем, сповненим болю, ви віддали йому останню шану і з вдячністю молитеся за упокій його душі! Він був для вас великим вихователем, захисником, другом, але насамперед батьком! Можна віднести до нього слова Апостола, з якими він звернувся до Коринтян: ‘Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато’ (1 Кор. 4, 15). Отець Степан Чміль був для вас саме таким рідкісним батьком у Христі. У нього були всі чесноти духовного отця: доброта, спокій, дбайливість, світлість душі, благородна веселість, працьовитість, лагідність, але насамперед любов до молодих душ. Разом з тим він був людиною з кристалічним характером і з принципами, які він вмів захищати протягом свого життя…
Він завжди присутній серед нас, завжди спокійний, зі своїм добрим словом, своїм великим прикладом духовного батька та священика. Ангельська краса його душі, його серця, сповненого любові життя, правдивості та праці залишилися серед нас».
отець Сальваторе Де Боніс,
Провінційний настоятель