Отець Лев Гайдуківський

Народився 14 лютого 1924 року, село Колбаєвичі

Висвячений на священика: 26 червня 1955 року

Відійшов у вічність:  23 лютого 2012 року

 

Із промови о. Антоніо Санна:

«Згадуючи про салезіянина о. Лева Гайдуківського, у серці пробуджуються три почуття:

  • Вдячність Богові;
  • Подяка отцю Леву;
  • Смиренність з нашого боку у вивченні «Божих уроків».

 

Вдячність:

  • За його життя;
  • За його богопосвячене і салезіянське життя;
  • За пасхальне сповнення його життя.

Артикль 54 наших Статутів каже наступне: «Спільнота підтримує тяжкохворого салезіянина більш інтенсивною любов’ю та молитвою. Коли надходить час остаточного завершення чернечого життя, брати помагають йому стати вповні причасником Христової Пасхи.

Для салезіянина смерть осяяна надією ввійти в радість свого Господа. І коли салезіянин помирає, працюючи задля спасіння душ, то для Згромадження – це великий успіх.

Пам’ять про покійних співбратів єднає в «любові, що ніколи не переминає» тих, хто ще продовжує подорож, з тими, хто вже спочиває у Христі».

Сьогодні ми відзначаємо завершення земного шляху отця Лева. Це наповнює нас радістю, тому що ми є свідками повністю реалізованого та щасливого життя, хоча ми й сумуємо, тому що присутність отця Лева була дорогоцінною та підбадьорювала нас своєю простотою й лагідністю, яку відчував кожен, хто наближався до нього і проводив з ним кілька хвилин.  

 

Подяка

«Ніхто бо з нас не живе для себе самого… Бо коли ми живемо, для Господа живемо».

Святий Павло звертається до нас у першому читанні, нагадуючи, що сенс життя полягає не в тому, щоб просто народитися, зростати, старіти та померти, адже є чітко визначена мета: жити для Бога, жити даруванням себе вповні, як це зробив Ісус Христос. Ця мета і сенс висвітлюють також реальність страждань і смерті. Коли зустрічаєшся з Богом, все набуває значення: ніхто не страждає випадково чи даремно… Ніхто не вмирає ні за що чи безглуздо… Навіть найбільш абсурдні чи трагічні випадки смерті в світлі осмисленої смерті Ісуса Христа набувають сенсу та стають дорогоцінними в очах Господа. Ми вдячні отцю Леву за його життя, за його особисту історію, за подолані ним перешкоди, пов’язані з війнами минулого сторіччя, за страждання, пережиті ним вдалині від Батьківщини та любові близьких.

«Бо коли ми живемо …»

Життя отця Лева тривало 88 років. Народився він у Колбаєвичах, біля Львова (Україна) у побожній родині. Його батьки Григорій та Юлія виховували сина в атмосфері, пронизаній вірою, типовим життям українського християнина, відчуттям обов’язку, євангельськими цінностями .

На сьогодні ми не можемо прослідкувати весь його шлях до покликання. Вперше бачимо його в К’єрі в 1942 році, як новика. Перші чернечі обіти склав в К’єрі – Вілла Молья, 16 серпня 1943 року. Потім у Фольїццо він навчається в постновіціаті, а в Ребауденго та на Вальдокко з 1947 по 1950 рік проходить асистенції. У 1950 р. присвячує себе Господу через вічні  чернечі обіти. З 1950 по 1954 рік вивчає теологію в Салезіянському домі студій в м. Боленго та в м. Люр (Франція). Рукоположений на священика в Люрі владикою Бучком 4 липня 1954 року.

Після двох років навчання в Турині в Ребауденго, о. Лев приїжджає до Риму в спільноту св. Каліста і працює у якості провідника в катакомбах, де й залишається на рік. Потім проводить два роки в Кастель-Гандольфо, а пізніше долучається до української спільноти Риму, де й здійснює своє служіння впродовж 37 років (1959-1996) на різних посадах, пов’язаних із заснуванням української семінарії: асистент, радник, катехит, вікарій та економ.

Після досвіду з молодими українськими кандидатами та закриття української спільноти в Римі, отця Лева було скеровано в якості сповідника у Салезіянську міжнародну формаційну спільноту для студентів богословя в Римі.

З 2006 року належав до римської спільноти «Istituto Salesiano Teresa Gerini».

Окрім звичайних душпастирських обов’язків, життя отця Лева було присвячене формаційному аспекту, тобто турботі про салезіянські покликання українців, для чого завжди мав час, сили, бажання та терпеливість, як личить тому, хто покликаний плекати  ніжні пагінці Господнього виноградника. Ми дякуємо йому та молимося за те, щоб плоди його діяльності розквітнули у вірності покликань, які він супроводжував, і дали рясний плід численних святих покликань на український землі.

 

«Блаженні вбогі духом… блаженні засмучені… блаженні тихі…. блаженні милосердні… блаженні чисті серцем… блаженні миротворці… блаженні переслідувані за правду…»

Це програма життя християнина, окреслена заповідями блаженств, що передбачає сучасність і майбуття. Вбогість духу є шляхом до повного блаженства; без бідного та вільного серця не може бути нічого іншого… Цей шлях щастя та звичайної святості, якому притаманна надзвичайна якість, стає для богопосвяченої особи особливим закликом до євангельської радикальності.

Горизонт блаженств пронизав звичайне та просте життя отця Лева. В бідності, лагідності, покірності та простоті його життя ми знаходимо свідчення серйозного обов’язку уподібнення до Ісуса Христа та духу блаженств.

СМИРЕННІСТЬ І ПРОСТОТА з нашого боку полягає у вивченні «уроків» Божих. Завдяки прекрасному свідченню отця Лева ми покликані усвідомити те, що Бог хоче сказати нам.

Ми повинні дізнаватися знову і знову, що життя має бути прожите в скромності,  простоті та безнастанній праці.

Дізнаватися, що жити для Бога, відповідно, і жити для інших, а не тільки для себе, є справжньою «вагою» для «зважування» існування будь-якої особи, особливо, богопосвяченої.

Дізнаватися, що праця для Царства Божого та молоді досягає мети лише через постійне зосередження свого життя в особі Ісуса Христа і через глибоку єдність: з салезіянською спільнотою і всередині неї, в дійсності нашого часу і в його межах, без оплакувань минулого, без вагань в тому, що ми завжди робили, і без песимістичних поглядів у майбутнє.

Таким згадує о. Лева Гайдуківського брат Джузеппе Маганья: «У мене були випадки, або краще сказати, що мені пощастило зустрічатися з ним у різних справах в його кімнаті. Я був зачарований охайністю та бідністю його житла. Охайністю,  яка, безумовно, відображала внутрішній порядок, та бідністю, до якої закликав отець Боско і про яку говорить Євангеліє. Коли я згадую «блаженних вбогих духом», у мене немає жодних сумнівів в тому, що Отець покликав його до радості в Своє Царство.

І ще одна його риса мені згадується: отець Лев дуже страждав від холоду, та все ж кожного недільного ранку я бачив зі свого офісу поблизу церкви, як він, кульгаючи та зіщулившись від холоду, проходив повз мене для виконання свого обов’язку сповідника для вірян, які потребували його священичого служіння у Таїнстві Покаяння. Іноді він казав мені про те, як йому зимно,  але завжди з посмішкою та жартами, які, нібито, мали прогнати холод, від якого він дійсно потерпав.

В останні місяці о. Лев допомагав отцю Роману, вже майже сліпому. Його бачили, коли він з великим терпінням та увагою тримав отця Романа за руку, проводячи його до ліфта і скеровуючи до кімнати, хоча й сам мав потребу в супроводі через свою кульгавість. Він був делікатним, вихованим та уважним до всіх, з ким спілкувався. Його мова була стриманою: необхідні слова і нічого більше, особливо коли мова йшла про інших.

Я почуваюся щасливим, що зустрів в ці роки особу стриману, але уважну, особливо до найслабших; особу убогу, але завжди чуйну до іншої людини та її справ».

Також гарні спогади про о. Лева Гайдуківського має отець Манфредо Леоне: «Я зі сумом прочитав звістку про смерть дорогого отця Лева, якого я знав з часу,  відколи був направлений отцем Гаетано Скріво з Римської Провінції на асистенцію в Папську Українську семінарію на вулиці Боччеа, якою тоді опікувалися салезіяни. Я був дуже молодим та був першим асистентом-італійцем, якого скерували в цю спільноту. Згадую з любов’ю та вдячністю отця Лева, тому що він став мені дуже близьким. Я вдячний за його велику допомогу  в подоланні перших труднощів, пов’язаних з іншою мовою, культурою та Літургією. Він підтримував та надихав мене, і разом з ним я вивчив перші слова українською та познайомився з дивовижною Божественною Літургією святого Івана Золотоустого.

Отець Лев був добрим, уважним та спостережливим. Зараз він перебуває  в Раю, я в цьому впевнений. Молю Бога, щоб він дав Україні багато таких покликань, як покликання отця Лева».

        

О. Лев Гайдуківський відійшов у вічність 23 лютого 2012 року у віці 88 років, з них 68 у обітах і  57 священства.

Заупокійне богослужіння відбулося в каплиці Інституту Джеріні в Римі у п’ятницю, 24 лютого.

о. Антоніо Санна

Рим – Джеріні, 24 лютого 2012 року