Отець Роман Самотей
Дата народження: 12 листопада 1917 року в Мезвичах
Висвячений на священика: 19 вересня 1948 року
Відійшов у вічність: 5 квітня 2012 року
Із промови о. Антоніо Санна:
«Ми переживаємо це похоронне богослужіння та прощання з отцем Романом в день, коли Церква перебуває в тиші та молитві через смерть свого Господа. Це «містагогічний» спосіб зрозуміти смерть віруючого, салезіянина та священика в світлі смерті Ісуса Христа, який помер, щоб відкупити нас та сповнити Свою земну місію.
В артиклі 54 наших Статутів читаємо наступне:
«Спільнота підтримує тяжкохворого салезіянина більш інтенсивною любов’ю та молитвою. Коли надходить час остаточного завершення чернечого життя, брати помагають йому стати вповні причасником Христової Пасхи.
Для салезіянина смерть осяяна надією ввійти в радість свого Господа. І коли салезіянин помирає, працюючи задля спасіння душ, то для Згромадження це великий успіх .
Пам’ять про покійних співбратів єднає в «любові, що ніколи не переминає» тих, хто ще продовжує подорож, з тими, хто вже спочиває у Христі».
Сьогодні ми відзначаємо завершення земного шляху отця Романа. Це наповнює нас радістю, тому що ми є свідками повністю реалізованого та щасливого життя, хоча ми й сумуємо, тому що присутність отця Романа, навіть в той час, коли він відчував проблеми, пов’язані з нестабільним станом здоров’я, була знаком спокою та виражала бажання бути разом, зробити свій внесок та завжди служити Богові та співбратам.
«Ніхто бо з нас не живе для себе самого… Бо коли ми живемо, для Господа живемо».
Святий Павло дає нам зрозуміти, що ми створені для Бога: приходимо від Нього та до Нього повертаємось, наші дні швидкоплинні, але через це ми не засмучуємося, тому що воістину перебуваємо з Богом і з Ним завжди живемо та радіємо. Все набуває сенсу і значення, починаючи з цієї втішної реальності, яка була осяяна та зроблена ще більш реальною смертю Ісуса Христа, який не жив для себе, залишивши нам заповідь віддати життя за своїх друзів.
Життя – це дар Божий. Ми належимо Йому, і Йому належить час та спосіб нашої смерті. «Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть?» (Мт. 6, 27), – запитує Господь. Якщо ми живемо – це завдяки Божій ласці, і ми призначені для Його Любові. Також час нашої смерті в Його руках, в Його задумі, який завжди є Любов’ю. І Господь «повернувся до життя» в славі та силі свого Воскресіння, щоб об’явити владу над життям і смертю своїх створінь, владу, яка є захистом, любовною турботою, свободою та справжнім здійсненням.
«Бо коли ми живемо …»
Роман Самотей народився 12 листопада 1917 року в Мезвичах (Україна). Від батька Юрія та матері Марії він черпав натхнення та навчався в атмосфері, пронизаній вірою, типовим життям українського християнина, сенсом обов’язку, євангельськими цінностями повсякденного життя.
На сьогодні ми не можемо простежити весь його шлях до покликання. Вперше бачимо о. Романа Самотея в К’єрі у 1936 році, як новика. Перші чернечі обіти склав в К’єрі – Вілла Молья 8 вересня1937 року. Пізніше переїжджає до Фольїццо, потім в Турин, де навчається як постновик, асистенцію проходить в Мірабелло та Турині – Аньєллі з 1940 по 1943 рік. Присвячує себе Господу через довічні чернечі обіти у 1944. Вивчає теологію в Боленго в 1943-1948 роках. Рукоположений на священика у Римі 19 вересня 1948 року.
Після шести років в Турині – Аньєллі проводить рік у Фольїццо, відтак повертається до Турину, цього разу в Сан-Джованні, де залишається протягом семи років. У 1962 році переходить до Риму в нову спільноту співбратів-українців, призначену для формації молодих братів. Він присвячує себе навчанню та духовній формації впродовж тридцяти трьох років.
З 1997 по 1999 рік, з дозволу Провінційного настоятеля, перебуває в Центрі українського навчання в Римі. У 1999 року приєднується до спільноти Джеріні.
Окрім звичайних душпастирських обов’язків, життя отця Романа було присвячене формаційному аспекту, тобто турботі про салезіянські покликання українців (та й не тільки салезіянські), для чого завжди мав час, сили, бажання та терпеливість, як личить тому, хто покликаний плекати ніжні пагінці Господнього виноградника. Ми дякуємо йому та молимося за те, щоб плоди його діяльності розквітнули у вірності покликань, які він супроводжував, і дали рясний плід численних святих покликань на український землі.
… Вимовив Ісус: «Звершилось»
Все життя Ісуса пронизане одним переконанням: Він має здійснити свою місію. Для цього Він прийшов у цей світ, для цього не відводить погляду від свого «часу». Місія, яку Він отримав від Отця та прийняв з такою любов’ю, що міг сказати: «Хрещення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться». Зараз, на хресті, перед кінцем Він промовив: «Звершилось». Але що саме звершилось? – Можемо зрозуміти це, читаючи наступні слова: «і схиливши голову, віддав духа». Маємо подвійне довірення: Його життя, вільно та яскраво дароване, та Святого Духа, Духа Сина Божого. Місія, яку виконав Ісус, полягала в тому, щоб прославити Отця, тобто допомогти іншим пізнати обличчя Бога-Любові. Цей досвід відкриває перед людиною шлях до спасіння: досвід любові, яка спасає! Саме це прийняття Духа-Любові звільняє від гріха смерті, від беззмістовності!
Досвід, отриманий на хресті, проголошує незаперечну істину: Бог є Любов’ю, Бог любить мене. Ця любов мене відроджує, повертає мені гідність сина. Дар Духу це засвідчує, закликаючи з глибини душі: «Авва, Отче!»
Бог любив нашого дорогого співбрата отця Романа. Він обрав його з любов’ю та прихильністю, довірив йому найцінніші блага, подав йому знак Своєї любові через священство та виховне служіння в стилі св. отця Боско. Віримо, що отець Роман відповів на любов, отриману від Бога, щиросердечною готовністю на Його заклик, на вимоги євангельського наслідування й те, що Дух Господній вказував задля блага Церкви та молоді.
Спільнота Джеріні за останній час втратила двох співбратів, двох українців, які опікувалися вихованням покликань, об’єднаних міцною дружбою, що виражалася в дбайливості та взаємоповазі. Отець Лев Гайдуківський покинув нас кількома місяцями раніше, ніж отець Роман… Їх об’єднала навіть подорож до повноти життя з невеликою різницею в часі. Господь їх поєднав для споглядання Свого лику та вічної насолоди життям, яке не має кінця.
О. Роман Самотей помер 5 квітня 2012 року у віці 94-ох років, з них 75 років в обітах, 64 – священства. Чин Похорону відбувся в Каплиці Інституту Джеріні в Римі, у п’ятницю, 6 квітня, о 10.30.