Владислав Канцір: «Чотири роки аніматорства мене дуже змінили»

Чотири роки тому, ще школярем, 20-річний Владислав Канцір розпочав навчання на курсах аніматора в Ораторії-Катехитичній Школі ім. Святого Домініка Савіо. Зараз він студент-заочник економічного факультету ЛНУ імені Івана Франка та Шанхайського національного університету юриспунденції і права. Працює діджеєм, а також адміністратором одного із львівських закладів громадського харчування. А ще Владислав з 2021 року є у Пасторальній раді Молодіжного Салезіянського Руху.

Розповідає, як рішення стати аніматором вплинуло на зміни в його житті та допомогло стати впевненим та успішним.

Ходив на всі події, які влаштовували для дітей

Якось біля церкви Покрови на Личаківській побачив юрбу дітей. Стало цікаво, що там таке відбувається. Дізнався, що отці-салезіяни провадять «Веселі канікули». Вирішив і собі сходити. Відтоді щороку, коли не їздив у село, відвідував ці заходи. А з часом став учасником всіх подій, які влаштовували в ораторії для дітей. 

Я тоді дуже захоплювався аніматорами – старшими хлопцями і дівчатами. Вони були такі авторитетні, впевнені в собі. Хотів бути, як вони. 

Якось в ораторії після маївки оголосили про набір волонтерів серед дітей віком від 15 років. Ми з другом зголосилися, і нам запропонували прийти на збори аніматорів – там обговорювали, як пройшов день. І от всі сидять такі серйозні, кожен висловлює свою думку – що вдалося зробити, що варто покращити. І тут звертаються до мене: «А ти що скажеш?». Зараз про це смішно згадувати, а тоді я так розхвилювався! Сказав, що мені все сподобалося. Друг теж відповів перелякано: «Так-так, все було нормально». З нас трохи посміялися, але таки запросили поволонтерити – якраз скоро мали початися «Веселі канікули».

Щоб бути хорошим аніматором, треба багато вчитися

Дітей на «Веселих канікулах» ділять на команди. До кожної призначають капітана – найбільш харизматичного, активного аніматора. Він спрямовує команду до злагодженої роботи. Мені сказали йому допомагати. Завдання прості – поносити сумку з водою, придивитися за дітьми. Але це була моя зона відповідальності, моя перша роль. І це було почесно.

Працювати з дітьми, вміти їх заохотити до дії, втримати їхню увагу не так просто. До того ж завдання салезіанського аніматора – наповнити проведений з дітьми час духовним змістом. Показати дітям, яка це велика радість бачити Господа поміж нас. Якими сильними ми є у цій радості.

Для цього треба мати відповідні знання, навички і певні особисті якості. Тому треба багато вчитися.

При Ораторії-катехитичній школі імені Святого Домініка Савіо діють чотирирічні курси аніматорів. Навчання триває з вересня по червень, раз на місяць.

Вивчаємо багато різних дисциплін, серед них – салезіянська духовність, літургіка, методика катехизації, життя святого Івана Боско, педагогіка, пояснення Святих Тайн, покликання, превентивна система,  основи християнської віри, салезіянські святі,  ігрологія, психологія, «хто такий салезіянський аніматор?», бансологія, лідерство, ораторство, медійна граматика, театральне мистецтво, рукоділля, конфліктологія, перша домедична допомога. Раз на тиждень відбуваються цікаві зустрічі «резуми»  – отець читає недільне Боже Слово, і ми роздумуємо, чого воно нас навчає.

Уся навчальна програма базується на системі виховання дітей святого Івана Боско, яку він назвав «запобіжною». Вчитель для дітей повинен бути батьком, радником і другом.  Водночас має тримати з ними певну дистанцію, не дозволяти «вилазити собі на голову», а прагнути, щоб тебе поважали і слухали. Не можна проявляти до когось більше любові, а когось обділити.  

Спікерами є отці або старші аніматори, які вже закінчили курси і мають певний досвід. Наприклад, курс про першу домедичну допомогу нам читала аніматорка, яка навчалася у медичному університеті, а бансологію – дівчина, яка професійно займалася бальними танцями. Тому всі заняття були надзвичайно цікавими. Коли в ораторії проводять заходи для дітей – аніматори-учні мають можливість попрактикуватися.

Аніматорство ділиться на етапи – нульовий (волонтерство), перший, другий і третій. Наступний етап – це «служіння», і останній – «вічний».  Я вже на етапі «вічному».

Коли мене запитують, чим відрізняється християнський аніматор від того, який розважає дітей в супермаркеті, відповідаю, що звичайний аніматор несе на плечах невеличкий рюкзак, а християнський має докласти багато зусиль, щоб підняти свій.  У тих наплічниках  –  знання, вміння, роздуми…

Боявся перехреститися біля церкви

Тут, в ораторії, зовсім інше коло спілкування, ніж у дворі, в школі.  Хлопці і дівчата роблять свою справу, йдуть до своєї мети і не бояться осуду з боку інших. Це проявляється навіть у дрібницях – під час заходів вони співають, стрибають –  запалюють дітей! І не звертають уваги, як на це реагує хтось з боку.

Дуже круто з цими людьми працювати над різними проєктами – організовувати заходи, складати програму дня, визначати відповідальних за певну ділянку роботи. Ти зростаєш як особистість.  До того ж тісна комунікація з отцями, духовні науки розвивають якості справжнього християнина.

Ці чотири роки аніматорства мене дуже змінили. З хлопчика, який всього боявся –  висловити свою думку, бо хтось не зрозуміє, перехреститися біля церкви, бо не всі так роблять, помилитися у чомусь – перетворився на людину, яка не боїться говорити навіть на публіку, вміє організувати роботу інших людей, спрямувати їх до спільної мети, розуміє, що на помилках вчаться. А ще тепер можу зупинитися на вулиці біля церкви і змовити «Отче наш».

У роботі знадобився досвід з ораторії

На «Веселих канікула» неодноразово був капітаном, контролював, щоб все було зроблено добре і вчасно. Це допомагає в теперішній роботі – зараз у моєму підпорядкуванні є четверо людей. Розумію, що саме аніматорська діяльність розвинула мої організаторські здібності, навчила швидко приймати рішення.

З найголовнішого, що засвоїв на курсах про лідерство: за будь-яких обставин треба залишатися людиною. І якщо ти керівник, це зовсім не означає, що ти кращий за підлеглого. Твоя «вищість» лише у готовності взяти на себе відповідальність.

У роботі діджеєм теж знадобився досвід з ораторії. На різних заходах переважно я був відповідальний за звукову апаратуру. Намагався розібратися в її видах, щоб могти замовити потрібний комплект. Узгоджував фінансову сторону, домовлявся про доставку.

До речі, мій знайомий, реабілітолог за спеціальністю, зараз організовує івенти для ІТ компанії. Весь його попередній досвід проведення заходів – теж з ораторії. Ми з ним тепер часто працюємо в парі. Він як ведучий на весіллях, я – відповідальний за апаратуру.

Автор: Христина Старецька