Перед обличчям «нової нормальності»: погляд надії та відповідальності

(ANS – Рим) – Історія збере у посібниках і підручниках змінюючий досвід, який людство пережило у цей час в цьому нашому просторі. В освітніх і душпастирських середовищах окреслюється «нова нормальність».

Закриття шкіл зумовило велику тривогу у житті дітей, підлітків, молоді та їхніх родин, що істотно вплинуло на їхній соціально-емоційний розвиток, добробут, суспільне життя та відносини в центрах освіти та професійної підготовки. Саме останні тепер потребують особливої уваги, яка має бути звернена на всіх: учнів, викладачів та співпрацівників мирян, тобто на всю виховно-душпастирську спільноту. Лише надія, розважливість і взаємна турбота зможуть дати потрібні сили. Або ж, як каже Папа Франциск, лише «заразна надія», яка перемагає перед обличчям тисяч (занадто багатьох!) невпевненостей, може стати провідною силою в умовах потреби в довірі та наявних наполегливих викликів. В різних місцях і в різні моменти, в усіх куточках світу, настає та настане час «нової нормальності». Ми повинні уникнути загрози «катастрофи поколінь», про яку говорив Генеральний секретар ООН. Ми повинні запобігти можливому «Поколінню Covid». Зараз нам як ніколи потрібне виховання і душпастирська опіка, щоб вберегтися від можливої непоправної, тихої і безпрецедентної біди, позначеної болем, ізоляцією, трауром, страхом і беззмістовністю. Ми повинні зробити все для того, щоб розвинулося все найкраще у наших учнях; віднайти точку доступу до добра, яке все перемінює.

Салезіянські освітні заклади, особливо школи і центри професійної підготовки, приймають вказівки відповідних урядів і санітарних структур, щоб відповісти на цю «нову нормальність», яка складається з фізичної дистанції, незручних масок, змінених розкладів, оновлених приміщень, запобіжних заходів, взаємозалежності та великої потреби у «Запобіжній системі». Ми повинні краще використовувати те, що маємо: осіб, як молодь, так і співвідповідальних мирян. Це наш пріоритет: зосередитися на їхніх потребах і використовувати їхні найкращі ресурси.

Необхідно зійтися на тому, що є дійсно основоположним: фізичний, емоційний, психологічний і афективний добробут виховних спільнот та всіх їхніх членів. Все це безсумнівно необхідно для того, щоб надолужити втрачений час (втрачені взаємини, зміст, компетенції, навчання…). Але це потрібно також і для того, щоб більше і краще вчитися та перемінити цю «кризу людства» (глобальну і планетарну) на виховну нагоду, на нову еру, яка кидає виклики і пропонує інноваційний підхід.

Ми повинні перетворити цей світ на світ взаємин, багатий на зустрічі, на афективну присутність, на єдність та спільність; на людство, яке зміцнилося завдяки прекрасному перебуванні разом, знову, щоб вирости стійкими, міцними і сміливими для «завтра», яке відкривається без відгуків минулого, повторення якого ніхто не хоче, страждань, прощання і ностальгії.

Всі наші заходи повинні бути спрямовані на відкриття радості буття і праці разом, усвідомлюючи, що «ми» завжди краще за «я». Крик людства вимагає набагато більше «нас», а не «мене».

Це час підготувати всіх наших учнів до певного сенсу, орієнтуючи їх на життя, приймаючи виклики, невпевненість і можливості, які нам пропонує новий час. Цей час пропонує нам педагогіку можливого, тобто педагогіку, яка розпізнає і приймає дійсність і, водночас, прагне подолати, коли це можливо, власні обмеження. З оптимізмом, бо…. Черговий крок вперед завжди можливий! У поступовості, яку пропонують всі виховні процеси. У красі справедливості, дарування себе, великодушності, яка помножує дари, виховання – це «справа серця».

У новому людстві, яке будується, майбутні покоління учнів отримають користь від того, чого ми вчимося, надаючи їм виховання, яке є більш доступним і більше «нашим». Євангеліє для всіх.

Цей час вимагає від нас бути більш рішучими у доброму вихованні всіх дітей, підлітків і молоді, краще усвідомлювати сили людського добра і бути більш уважними до співпраці з родинами, щоб виховувати до майбутнього. З особливою увагою до найбідніших, найбільш знедолених і найбільш потребуючих. До тих, хто потребує нас через брак ресурсів, мотивації, сил і уваги.

Отець Боско не здався би. Він би був у перших рядах. Він би доклав всіх своїх зусиль, щоб спасти кожного зі своїх «дорогих дітей». Ми теж докладемо всіх зусиль! Ось чому ми – це Отець Боско сьогодні, тут і зараз!

Нехай всі ті особи, які розпочинають новий навчальний рік або відновлюють навчання після періоду ізоляції, отримають ласку і мир Бога нашого Отця і приймуть побажання навчального року, сповненого Божим благословенням та опікою Марії Помічниці.

отець Тарчізіо Мораїс,

Світовий координатор шкіл і центрів професійної підготовки

Джерело: infoans.org