Іменини та уродини владики Андрія (Сапеляка)

13 грудня, у день св. апостола Андрія Первозванного, найстарший єпископ УГКЦ, владика-салезіянин Андрій (Сапеляк) святкував свої іменини та День народження – 97-річний ювілей.

У храмі Покрову Пресвятої Богородиці об 11 годині владика-ювіляр очолив Архиєрейську Божественну Літургію, на якій разом із ним молилися співбрати-салезіяни, парафіяни храму, молодь. Усі присутні дякували Богові за дар життя владики та його невтомне пастирське служіння у Христовому винограднику. О. Андрій Боднар, парох храму, подарував владиці намальовану картину церкви Покрови, просячи, аби владика щоб Владика  у своїх молитвах згадував про парафіян й салезіянську молодь цього храму.

Відтак о 13 год. в салезіянській спільноті у Винниках, де зараз проживає владика, відбувся святковий обід разом разом із рідними та співбратами. А на вечірній св. Літургії тут лунали слова привітань для владики від дітей та молоді.

Вл. Андрія також привітали із ювілеєм Блаженніший Патріарх Святослав, архієпископ-емерит  кир Любомир Гузар, Генеральний Настоятель Салезіян о. Анхель Артіме, а також Апостольський Нунцій в Україні Клаудіо Гуджеротті.

У своїй проповіді під час урочистої Божественної Літургії о. Володими Кобілінець, СДБ, який уже впродовж шести років перебуває разом із владикою Андрієм, наголосив:

“Споглядаючи на життя владики Андрія, якого сьогодні святкуємо іменини і уродини, можу сказати, що Господь побачив і повірив у молодого вісімнадцятирічного хлопця, якого покликав виїхати у далекі краї з маминою любов’ю, з маминим рушником, де її рукою були вишиті слова: «Щирою рукою рушник вишиваю та щастя у Бога для тебе благаю». Цей рушничок дотепер зберігається у кімнаті над ліжком владики. Материнське серце відчувало, що дорога буде далека і довга…

На той час з волі Божої Українська Церква збагачувалася освіченими християнами, які ставали провідниками релігійних і культурних товариств, адже та віра – віра у повернення на Батьківщину, тримала їх усіх у міцному духовному єднанні і любові до України. Варто згадати у цей же період славного нашого  Митрополита, що носив також вибране ним ім’я –  Андрея Шептицького, у книзі владики Андрія  названого «Дар Бога Україні».

 Подиву гідний і малий гурт українських юнаків, які перед Другою світовою війною вступили до Салезіянського Товариства в Італії і ніколи не вагалися, що після упадку комуністичної системи вони повернуться в Україну. Серед них був і вл. Андрій. Вони відчували щирий послух Божій волі та посвятили себе Богородиці: «крок за кроком з Марією під Її Покровом». Під Її опікою владика іде усіма життєвими дорогами… Зокрема тут варто згадати переїзд до далекої Аргентини, на землі якої у нього «зародився новий дух – відваги і надії».

Велика любов до України, туга за Батьківщиною, віра в неї виведена Владикою у своєму єпископському гербі, який повинен представляти ідеал єпископа (якір – символ Пречистої Діви Марії, тризуб, як символ України, корабель, спрямований до Української землі – місійний ідеал Владики, Андріївський хрест). Глибоко переконаний, що наша Церква і  наша держава сьогодні, в такі нелегкі часи, має брак саме таких як наш владика Андрій – великої віри  духовних наставників і мудреців!

Тож, сьогодні наша молитва лине до Господа Бога зі словами подяки за дар життя і служіння владики, котрий, думаю, викликає у кожного з тут присутніх захоплення, повагу, визнання і бажання схилити голову перед цією людиною. Це дійсно чудово мати можливість спілкуватись з ним, жити поряд, чути завжди позитивні, усміхнені слова: «Почуваюся щасливим, що і я належу до тих Салезіян, що своєю місійною працею можу брати скромну участь у цьому великому Ділі. З щирого серця дякую за таку велику ласку Богові, Пречистій Діві Марії та св. Івану Боско!”