«Коли слухаємо слово Боже – зростаємо у вірі»
Нещодавно в Новосілці відбувався салезіянський молодіжний форум «Слухаю серцем». Цю тему розвивали у двох основних напрямках: слухання серцем та «віра від слухання» (Рим. 10, 17). Чого найчастіше очікує молодь від священика й те, як поєднуються між собою віра і слухання розповів о. Ігор Хомічак, студентський капелан Львівського медичного університету ім. Данила Галицького, капелан Центру студентського капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ.
«Ми, коли слухаємо своє серце, коли слухаємо слово Боже, яке промовляє до нас в глибині нашого серця, зростаємо у вірі. Адже Бог промовляє до нас, скріплює нашу віру через інших людей, через те, що інші люди відкривають нам цю віру.
Під час форуму я ділився своїм досвідом розпізнання покликання через слухання свого серця: що саме воно мені говорило, куди скеровувало. Тож я намагався говорити так, щоб ці молоді люди, які, можливо, вже зробили свій крок чи будуть робити, тобто вибирати своє покликання, свій напрямок, щоб у цьому виборі вони завжди слухали своє серце – що воно їм говорить, чого саме вони прагнуть, щоб дійсно бути щасливими, щоб робити те, що їм подобається і чим допомагатимуть іншим людям.
Молодь і студентство мабуть найбільше чекає від священика доступності, в тому розумінні, що священик, який працює з молоддю, має бути щирим з ними, говорити про серйозні речі відкрито, щиро і говорити про ті речі, яким інші через різні причини не приділяють достатньо уваги – чи то стидаються, чи не мають в цій області достатньо знань, тобто якісь теми табу. Насамперед йдеться про стосунки між хлопцем і дівчиною, моменти статевого виховання тощо. В певний період молода особа, яка вважає себе християнином, хоче будувати стосунки і тут постає дилема: як себе поводити? – Світ мені диктує жити такими мірками, а Церква мені говорить, що це є зле, погано, гріховно.
Тож ми, священики, намагаємося говорити про те, що є добре, а що зле, але при цьому хочемо пояснити, чому саме воно є гріховне, недобре: де є корінь цього зла; якщо ти будеш це робити, які воно матиме наслідки для тебе – чи справді скріплюватиме і будуватиме твої стосунки чи, навпаки, воно вноситиме певні негативні елементи, які будуть руйнувати, і ці стосунки стануть нещасливими, не тими, які будуть прославляти Бога і будуватися навколо Його цінностей і стояти на Його любові.
Якщо говорити про виклики й труднощі у праці з молоддю, то для мене таким викликом є донести до молодих людей те, що бути християнином, жити християнськими цінностями не є чимось віддаленим від сучасного світу. Насправді це можливо і це не є чимось таким, що буде створювати суттєвий дискомфорт. Навпаки – це можна робити і приносити іншим людям користь й бути щасливим в тому. Якщо йдеться безпосередньо про студентське капеланство – то важливо зуміти показати, що не тільки священику потрібно приходити і говорити до молоді, а також і їм треба вийти зі своїх кімнат і вийти назустріч Богові. Для багатьох молодих людей це може видаватися чимось непотрібним, неприйнятним, але саме тоді, коли особа стикається з певними життєвими труднощами, приходить до Бога. Тому важливо попередити про ті складні обставини, які можуть виникати, й про те, що все можна долати з Богом набагато простіше, ніж самотужки, адже саме віра дає відчуття того, що ти не сам у різних життєвих складнощах».