Історія одного покликання: свідчення салезіянина

Бр. Джон Нгунінг Кала, салезіянин з Індії, в рамках проекту «Європа» зараз здійснює своє служіння в Україні, у салезіянському осередку в Києві. Він народився в 1989 році у Маніпурі, на північному сході Індії, є одним з перших членів салезіянського місіонерського аспірантату у Сіражулі (Sirajuli) і Молодіжного руху Ісуса. Нещодавно бр. Джон відзначав свій День народження, тож українська Салезіянська Родина висловлює свої вітання для бр. Джона з цієї нагоди! Нехай Пресвята Богородиця скріплює і провадить його у всіх починаннях і звершеннях!

З грудня 2018 року бр. Джон перебуває у салезіянській спільноті у Києві. Ось що він розповідає про своє покликання саме до місіонерського служіння:

«Я хотів би коротко розповісти про те, як, в моєму розумінні, зароджувалося моє покликання. Ще з дитинства я виховувався у салезіянському середовищі, в салезіянській парафії. Салезіяни і сестри салезіянки часто відвідували наш дім і, що найважливіше, мої батьки зуміли створити в нашій родині дійсно духовне середовище, навчаючи нас, дітей, молитися і бути великодушними.

Поки я навчався в середній школі, до нас приходив єпархіальний священик, який запросив нас взяти участь у таборі покликання. Хоча мої батьки поважають священиків і сестер, вони хотіли, щоб надалі я продовжив навчання, добре заробляв і піклувався про молодших братів і сестер, як того вимагає наша державна культура в Нагаленді. Але після цього табору в мене з’явилося відчуття, що моїм покликанням є інша місія.

Насправді, Молодіжний рух Ісуса багато допомагав мені у моментах розпізнання свого покликання. Як член цього руху, я мав невеликий місіонерський досвід і після закінчення університету впродовж року був волонтером у Бангалорі та Майсурі, що на відстані 2500 км від моєї рідної доміки.

Мене все ще сильно приваблювало життя Салезіян і після одного року досвіду волонтера я вирішив приєднатися до них. Отець Себастьян, який тоді був ректором у коледжі Дон Боско (Марам), скерував мене до місіонерського аспірантату у Сіражулі. Саме там зростало моє місіонерське покликання і усвідомлення того, що в інших країнах є велика потреба у Салезіянах. Ділення місіонерським досвідом деяких салезіян надихало мене і таким чином у мене виникало прагнення до місіонерського способу життя. Хоча я переживав нелегкі часи, був зайнятий ручною роботою більше, ніж навчанням, мені все ж  вдалося подолати ці моменти розчарування через особисту молитву.

Потім я вивчав філософію у Таміл-Наду, на півдні Індії, що стало для мене справжнім «храмом знань». Інтелектуально, ментально, духовно та емоційно. І я також збагатився деяким досвідом служіння молоді (мігрантам) в недільній ораторії. Відтак я завершив навчання в Інституті Дон Боско у Гувахаті, відчувши справжній смак салезіянського життя у всій його повноті: оточений молодими людьми з різних куточків Північно-Східної Індії, мав можливість супроводжувати їх, розуміти їх і слухати; тут я зміцнив своє покликання і вирішив уважно наслідувати Ісуса згідно салезіянської харизми.

Однією з головних причин, чому я вирішив бути місіонером ad gentes, є те, що я відчуваю, що Божа любов дуже велика і все, що я можу зробити, – це запропонувати Йому свою любов і життя для Нього і Його люду. На додаток до цього я відчув покликання, щоб служити поза межами своєї країни.

Також важливим моментом для формування мого місіонерського покликання був візит до першого салезіянського місіонерського аспірантату в Івреа. Це мене дуже зворушило і дало усвідомлення того, наскільки великою є любов Бога до нашого Батька й Засновника і до заснованого ним Згромадження, що чітко проявляється присутністю багатьох салезіянських місіонерів в різних частинах світу.

Я молюся, щоб Бог продовжував благословляти кожного з нас цим сильним місіонерським завзяттям, щоб виконувати нашу місію, як це робили перші місіонери-салезіяни, які працювали, жертвували своє служіння і віддавали все своє життя для Царства Божого і для спасіння душ, зокрема молоді.

За матеріалами: www.infoans.org