Літургійний спомин бл. Стефана Шандора
Щороку 8 червня Салезіянська Родина вшановує пам’ять угорського мученика віри, салезіянина, блаженного Стефана Шандора.
Стефан (Іштван) Шандор народився у місті Сольнок (Угорщина) 26 жовтня 1914 року. Був найстаршим із трьох синів Іштвана і Марії Фекете. Його батько працював на залізниці, а мати була домогосподаркою. Батьки виховували дітей в дусі глибокої католицької віри. Будучи дитиною, Стефан завжди викликав захоплення оточуючих: завжди видавався веселим, дисциплінованим і добрим. Він був лідером в компанії однолітків, а власним прикладом допомагав їм вчитися і молитися.
Крім того, що хлопець почитав св. первомученика Стефана, свого покровителя, під час Миропомазання він додатково взяв ім’я Петра, в честь верховного апостола, і пообіцяв також наслідувати його приклад. Кожного дня Стефан брав участь у Святій Літургії і причащався в церкві францисканців.
Юнак закінчив місцевий технікум за напрямком «Металургія», а після цього став працювати на залізниці, як і його батько.
Читаючи «Салезіянський бюлетень», Стефан дізнався про отця Боско і відчув покликання стати салезіянином. Він обговорив це бажання зі своїм духівником і батьками. Спершу батьки були проти, але з часом погодилися і в 1936 році Стефана прийняли в салезіянський будинок «Кларіссеум» в Будапешті, де два роки він був аспірантом. Там існувала друкарня імені отця Боско, в якій хлопець пройшов курс друкаря.
У 1938 році Стефан розпочав новіціят, але не зміг закінчити, бо його покликали на військову службу. Він повернувся до новіціяту в 1939 і 8 вересня 1940 склав перші монаші обіти як салезіянин-коад’ютор. Після цього його направили в «Кларіссеум». Там Стефан викладав на професійних курсах, став асистентом в ораторії і ризничним. Він активно розвивав рух «Католицька робоча молодь», а його групу вважали зразковою.
У 1942 році Стефана призвали воювати на фронті, де заслужив срібну медаль за хоробрість. Окопи стали його новим місцем служіння, чимось на зразок ораторії. У них він як справжній салезіянин допомагав і надихав товаришів.
Після закінчення Другої світової війни Стефан зайнявся моральним і матеріальним відновленням суспільства, навчаючи молодь професії. Після закінчення курсу, його випускники влаштовувалися не лише в кращі друкарні Будапешта, а й усієї країни.
24 липня 1946 року він склав довічні обіти як монах-коад’ютор. У 1948 році отримав звання «Майстер друку». У тому ж році правляча комуністична партія Угорщини проголосила боротьбу проти Церкви і розпочала націоналізацію шкіл. Стефан був змушений покинути салезіянський будинок і влаштуватися на роботу в приватну друкарню в м. Сольнок до тих пір, поки влада не запросила його в Будапешт, щоб стати вчителем праці в інтернаті для дітей. Незважаючи на заборони, Стефан потай від керівництва не тільки навчав дітей професії, але також вів катехизацію і вселяв вірність Католицькій Церкві. Настоятель Салезіянського Згромадження в Угорщині пропонував йому поїхати закордон, але Стефан відмовився, хоча і знав, що його можуть заарештувати і стратити.
Стефан був звільнений з інтернату, де працював. Після цього він під вигаданим ім’ям влаштувався на завод, де виробляли засоби побутової хімії, але продовжував підтримувати зв’язки зі своїми випускниками.
28 липня 1952 року він був заарештований. Його катували доти, поки не погодився з вигаданими звинуваченнями на свою адресу. Він був засуджений до смертної кари через повішання 12 березня 1953 року. Смертний вирок був здійснений 8 червня того ж року. Про це стало відомо тільки після падіння комуністичного режиму в Угорщині. Місце поховання його останків до сих пір невідоме.
У 2006 році розпочався беатифікаційний процес. 27 березня 2013 Папа Франциск проголосив Стефана Шандора мучеником віри, а 19 жовтня 2013 в Будапешті у базиліці святого Стефана префект Конгрегації з канонізації святих кардинал Анджело Амато від імені Папи Франциска проголосив Стефана Шандора блаженним.