ЗОЛОТЕ СЕРЦЕ ВИХОВАННЯ
Набожність до Пресвятого Серця Ісуса є частиною ДНК Салезіянського Згромадження
На дзвіниці Базиліки Святого Серця в Римі є прекрасна статуя благословляючого Ісуса. Дуже красива церква, яка коштувала «багато зусиль» отцю Боско, який, уже виснажений втомою, витратив останні сили та роки на будівництво цього храму, про який просив Папа Пій ІХ.
Це місце дороге для всіх салезіян також з багатьох інших причин.
Золота статуя дзвіниці, наприклад, є знаком вдячності: її подарували аргентинські випускники, щоб подякувати салезіянам за те, що вони прийшли на їхню землю. Також тому, що в листі 1883 року отець Боско написав пам’ятне речення: «Пам’ятайте, що виховання – це справа серця і що тільки Бог є його господарем, і ми не зможемо досягти успіху ні в чому, якщо Бог не навчатиме цього мистецтва і не дасть нам ключів від нього». Лист закінчувався так: «Моліться за мене і завжди ввіряйте мене в Пресвяте Серце Ісуса».
Бо відданість Пресвятому Серцю Ісуса є частиною салезіянської ДНК.
Свято Пресвятого Серця Ісуса заохочує нас мати вразливе серце. Лише те серце, яке можна поранити, здатне любити. Отже, у це свято споглядаймо відкрите серце Ісуса, щоб також відкрити наші серця для любові. Серце є символом любові предків, і багато художників малювали рану в серці Ісуса золотом. Від відкритого серця до нас випромінює золоте сяйво любові, а позолота також показує нам, що наші зусилля і наші рани можна перетворити на щось дорогоцінне.
Кожен храм і кожна набожність до Пресвятого Серця Ісуса говорить про любов цього божественного серця, серця Сина Божого, до кожного з Його синів і дочок цього людства. І це говорить про біль, це говорить про любов Бога, яка не завжди є взаємною. Сьогодні я додаю ще один аспект. Я думаю, що це також говорить про біль цього Господа Ісуса перед обличчям страждань багатьох людей, міграції, самотності, насильства, від якого страждають багато осіб.
Я думаю, ми можемо сказати, що отець Боско говорить про все це, і в той же час благословляє, без сумніву, все, що робиться на користь найменших, тобто те саме, що робив Ісус, коли ходив дорогами Юдеї та Галілеї. Ось чому цей дім є символічним знаком для Генерального осідку Згромадження.
Багато срібних сердець
Одна з таких радісних дійсностей, яка, безсумнівно, тішить «саме Серце Боже», це те, що я мав змогу побачити особисто, це те, що робиться у Фундації Салезіян отця Боско на островах Тенеріфе та Гран-Канарія. Минулого тижня я був там і серед багатьох подій, які пережив, мав змогу побачити 140 освітян, які працюють у різних проектах Фонду (прийом, розміщення, професійне навчання та подальше працевлаштування). А потім я зустрів ще сотню підлітків та молодих людей. Наприкінці нашої дорогоцінної зустрічі вони дали мені подарунок.
Я був зворушений, тому що в далекому 1849 році двоє хлопців, Карло Гастіні та Феліче Ревільйо, мали таку саму ідею і, у великій таємниці, економлячи на їжі та ревниво зберігаючи чайові, вони зуміли купити подарунок на іменини отця Боско. У ніч перед святом Івана Предтечі вони пішли постукати в двері кімнати отця Боско. Подумайте про його подив і емоції, коли йому подарували два маленьких срібних серця, які супроводжувалися кількома дуже незграбними словами.
Серце хлопців завжди одне і те ж, і навіть сьогодні на Канарських островах у маленьку картонну коробку у формі серця поклали понад сотню сердечок з іменами Наїн, Росіо, Арміче, Мустафа, Хусеф, Айноха, Дезіре, Абджаліл, Беатріс, Ібрагім, Йоне, Мохамед та багатьма іншими, просто висловлюючи те, що йшло від серця; щирі речі великої цінності, як-от:
Дякуємо, що зробили це можливим.
Дякую тобі за другий шанс, який ти дав мені в житті.
Продовжую боротися. З тобою легше.
Дякую, що знову даруєш мені радість.
Дякую, що допомогли мені повірити, що я можу зробити все, що я задумав.
Дякую за їжу та будинок.
Дякую від щирого серця.
Дякую за допомогу.
Дякуємо за цю можливість розвитку.
Дякуємо, що повірили в нас, молодь, незважаючи на нашу ситуацію…
І сотні подібних висловів, звернених до отця Боско та до вихователів, які щодня з ними в ім’я отця Боско.
Я слухав те, чим вони зі мною ділилися, я чув деякі їхні історії (багато з них сповнені болю). Я бачив їхні погляди та посмішки; і я відчував велику гордість бути салезіянином і належати до такої чудової родини братів, чоловіків і жінок-вихователів молоді.
Я знову подумав, що отець Боско є більш актуальним і потрібним, ніж будь-коли; і я подумав про виховну делікатність, з якою ми супроводжуємо багато молоді з великою повагою та чутливістю до їхніх мрій.
Ми разом піднесли наші молитви до Бога, який любить усіх нас, до Бога, який благословляє своїх синів і дочок. Молитва, яка заспокоїла християн, мусульман та індуїстів. У той момент, без сумніву, Дух Божий обійняв усіх нас.
Я був щасливий, тому що так само, як отець Боско вітав своїх перших хлопчиків у Вальдокко, сьогодні в багатьох Вальдокко по всьому світу відбувається те саме.
Коли ми говоримо про Божу любов, для багатьох це надто абстрактне поняття. У Пресвятому Серці Ісуса Божа любов до нас стала конкретною, видимою і відчутною. Для нас Бог взяв людське серце, у серці Ісуса Він відкрив нам своє серце. Таким чином, через Ісуса ми можемо привести наших вихованців до серця Бога.
ПОСЛАННЯ ГОЛОВНОГО НАСТОЯТЕЛЯ
отця Анхеля Фернандеса Артіме