Подорож «Океаном віри». Конфронто 2018

В період з 13 до 17 серпня, доки всі спішать потрапити до моря, українські аніматори мали змогу  побувати в океані — «Океані віри». «Ocean of faith» — цьогорічна тема регіональної зустрічі салезіянських аніматорів отця Боско, що відбувалася у Відні, Австрія. Тож зараз маємо нагоду почути все з перших вуст. Бажаємо відчути всю атмосферу, яку нам стараються передати аніматори, які щойно повернулися з поїздки: Марія Любінська, Валентина Гуменна, Соломія Возьна, Соломія Леньо, Данило Марунчак, Лук’ян Маркевич, Ярослав Наконечний та Ігор Стоцько.

 З чого все власне починалося?!

— Особисто для мене з примітки в календарі літніх подій, що відбуватиметься Конфронто. Це був приблизно березень і вже відтоді я перед очима бачила Відень, тож бажання потрапити туди було неймовірне одразу.

Відень — це добре. Конфронто — це супер. Тоді Конфронто у Відні — це подія майже за масштабами реального?

— Напевно, що так. Наші враження діляться приблизно у співвідношенні: 50% – це зустрічі, розмови, культурний шок від побаченого, спів під час Меси, аніматорський досвід і заслужених 50% архітектурі Відня, величним пам’яткам і просторим палацам, чистому метро і, звичайно, самій ментальності австрійців.

Оскільки ми вже зачепили тему Відня, скажіть, що вразило найбільше?

— Не побоюся сказати, що це місто найкрасивіше в Європі. Доглянуте, чисте, комфортне для мешканців… Ми мали чудову можливість оглянути основні історичні пам’ятки: Собор святого Штефана, парк Шонбрун, пляц Марії-Терезії та інші.

— Там все вражає, а особливо моменти, коли хлопці, які зазвичай не люблять фотографувати, не випускають телефон з рук і тільки час від часу вигукують: “Як тут круто!”.

— Красивих місць й справді безліч, особливо добре, що у нас була гра нашими інтернаціональними групками, під час якої ми, перебуваючи наприклад біля Віденської опери, мали завдання станцювати вальс; або у одному із парків ми повинні були знайти 5 монументів відомих митців, чиї бюсти наче самі ховалися від нас у парку; поблизу філармонії ми прослуховували 5 уривків класичної музики і мали згадати назву твору та його автора.

Інтернаціональні групки — це що?

— Коли ми приїхали, кожен із нас отримав бейдж, на якому були наліпки дельфіна, рибки тощо (так як тема співзвучна з океаном, то у нас повсюди була вода і ще раз вода). Так нас поділили на 4 групи, по 2-3 українців у кожній. З цією групкою ми проводили більшість дня, грали в ігри, ходили на екскурсії, ділилися роздумами.

Перше, що спадає на думку, коли згадуєш Конфронто.

– Почати хотілося би зі спілкування: незважаючи на мовний бар’єр, нам було дуже легко знайти спільну мову. Люди в Європі дуже відкриті і легкі в спілкуванні. У кращому пізнанні один одного нам допомогли різні ігри на знайомства. Вони в веселій формі зруйнували певні бар’єри між нами, в тому числі і мовний. Щодо вражень, то їх безліч і всі вони лише добрі. Зустріч зарядила нас на нові звершення.

Який у вас був розпорядок дня?

— Все розпочиналося зі сніданку, можливо в когось із зарядки, але так точно не у всіх. Загалом — сніданок найрозміреніша частина дня, бо за лінивими розмовами про все-все, маючи півтори години, нас ніхто не підганяв і ми обмінювалися думками про минулий день і потайки мріяли про наступний. Далі зазвичай були ранкові молитви, часто наші групки готували їх самі; лекція для всіх — «inprut session», пізніше збір по групах, роздуми над темою дня, завданнями. В той час ми якраз і грали багато ігор: як головоломок, так і більш рухливих. Був день, коли на грі для всіх учасників ми вчилися готувати шніцель, співати фольклорну пісню, затанцювати вальс, традиційний весільний танець… Кожного дня ми виїжджали до центральної частини міста. Одного вечора нам взагалі надзвичайно пощастило бути на Месі у головному катедральному соборі Відня! Також “вдома” мали Меси; у католицькому обряді вони часто супроводжуються піснями. Це незвично, але дуже красиво.

— В останній день у нас був “international evening” – таке собі знайомство з культурою учасників Конфронто. З нас, напевно, ніхто не забуде дитячої німецької пісеньки “Laurentia”: кожного разу, коли у пісні звучали слова “Laurentia” і дні тижня, то всі мали присісти. З кожним куплетом ритм пришвидшувався і присідань теж ставало все більше!

— Ще у нас були частування. Ми зі свого боку багато цукерок привезли.

Зважаючи на завантаженість програми, що ви робили у вільний час?

– Перш за все, дякуємо організаторам – австрійській молоді. Було зроблено все на дуже високому рівні, розклад був оптимально під нас спланований. Моментами ми запізнювалися, то ж окреме їм дякую, що закривали на це очі.

– В один день ми “віддали” свій вільний час для того, щоб пограти нові ігри у групах. Часом, ми виходили в супермаркет, але найчастіше, то ми залишалися чи на вулиці, чи в приміщенні і говорили із учасниками. Було й таке, що навчили говорити українською декілька фраз хлопця із Індії. Напрочуд, йому добре вдавалося вимовляти “Що таке” чи “Що ти починаєш”. Це було досить смішно.

Важко було порозумітися з оточуючими?

– Ми мали можливість поспілкуватися з салезіянською молоддю. Цікаво було дізнатися про їхню діяльність, адже часто вона відрізнялася від звичної нам. Труднощів майже не виникало, оскільки ми всі були “на одній хвилі”.

– Під час цього Конфронто основною мовою була англійська. Насправді, проблем зі спілкуванням майже не було. Кожен розумів, що перебуває серед аніматорів – і це послужило темами для багатьох розмов. Наприклад, як за кордоном проводяться табори, Служби чи Меси, яка діяльність аніматорів під час року, який принцип діяльності ораторії у різних державах. Організатори були добре підготовленими та досвідченими у проведенні подібних заходів, тому їх було легко розуміти і цікаво слухати.

Звичайно, теми аніматорства – це завжди теми дітей, виховання та отця Боско, однак у чому ви найбільше бачили цей салезіянський запал?

– У нас все робилося командою. Командність – вирішальний фактор, насправді. Молимося – значить разом, прибираємо – теж разом, чекаємо одне одного, граємо ігри, співаємо – нема такого, що ти один і робиш собі що захочеться.

– Справді, коли всі починають співати пісні про Отця кожен своєю мовою, відчуваєш цей салезіянський дух на всі 100! І серце переповнюється вдячністю до отця Боско, бо без нього цього б не було.

Будете підтримувати зв’язок один з одним надалі?

– Звичайно. Конфронто – це молодь, а спілкування молоді – це соціальні мережі. По завершенню кожен з нас сподівався на обмін фотографіями, можливо навіть на співпрацю. На щастя, у нас був Інтернет і ми під час тижня і по його закінченні активно додаємо одне одного в друзі. Безперечно, хотілося би побачити наших нових друзів ще не раз, тому ми радо обмінювалися контактами і запрошували одне одного до свого міста.

Добре розумію, що одним словом про Конфронто ні не почнеш розмову, ні не закінчиш, та все ж: що можете сказати “На добраніч”?

– Перше і ще раз перше – бажаю там бути всім салезіянським аніматорам. Це неоціненний досвід. Як для аніматорської діяльності, так і для особистих думок. Знаєте, подорож – це завжди зростання! А цьогорічне Конфронто – це подорож у дуже розвинене місто, стійке суспільство, більше того це все було з вірою і щирою молитвою всіх учасників. Побачене дуже спонукає рухатися вперед.

– Повернувшись додому після Конфронто з морем вражень і натхненням, хочеться поділитися цим всім з іншими аніматорами, щоб ми разом зростали у аніматорстві. І, як святий отець Боско, робити те, що робимо, тому що віримо. Бо те, у що ми віримо, показує нас. Бажаємо кожному з вас хоча б раз побувати на Конфронто.

– Дякую. Дякую всім, хто долучився до організації цього заходу. Впевнений, що це лише початок нашої подорожі Океаном віри.

Валентина Гуменна