«Він був людиною, чию душі сповнювала життєрадістю, що проявлялась назовні надзвичайно великим оптимізмом!», ― таким пам’ятають владику Андрія Сапеляка

Владика Андрій Сапеляк за роки свого служіння залишив, без перебільшення, безцінний спадок ― вкладену працю і зусилля в розбудову Української Церкви, голосом якої із іншими відданими владиками, священниками був у час, коли була гнана й переслідувана, у серцях тієї молоді, яка мала щастя відчути його опіку, а також в душах тих людей, життєві дороги яких переплелися із його.

Багаторічний секретар отець Василь Король був тим, кому владика Андрій керівництво Салезіянського об’єднання погодилося відпустити з Аргентини разом із отцем Василем Сапеляком, щоб розпочати справу св. Івана Боско в Україні. 

«Ми зорганізували парафію, почали працювати з молоддю, люди дізналися, хто такі салезіяни, бо на початках думали, що це якась секта. Побачивши, як салезіяни працюють із молоддю, дізнавшись, що це УГКЦ, почали довіряти. Хоча з подивом сприймали те, що діти співають і танцюють на подвір’ї церкви. А владика повернувся в Україну через чотири роки після нас – доживши до пенсійного віку (75 років). І зробив надзвичайно багато для виховання дітей і молоді України. У 2014 році переїжджає в ораторію у м. Винники, де прожив до останніх днів, не перестаючи працювати і писати. Я часто з ним спілкувався, підтримували один одного… Скажу без перебільшення: ми, салезіяни, є в Україні, зокрема у Львові та Винниках, завдяки родині Сапеляків, їхній титанічній праці», ― згадує отець Василь Король.

Він додав, наголосивши: «Владика мав дар передбачати, мав відмінну інтуїцію. Не покладаючи рук трудився в багатьох парафіях, будував катедри, відвідував українські церкви, віддалені від столиці, заснував школи для салезіянської молоді… У кожній парафії він говорив про необхідність дотримуватися українських традицій, вчити мову, щоб не втратити свою українськість. «Це для того, ― пояснював він, ― щоб ви могли повернутися в Україну». Владика Сапеляк зумів підняти престиж української спільноти та української церкви в аргентинському середовищі. Завдяки його невтомній праці вона стала відомою в Аргентині, українську єпархію затвердили Папською буллою».

Отець Євген Небесняк салезіянин із Великобританії знав владику Андрія Сапеляка ще змалку:

«Уперше я зазнайомився з ним у 1962-ому році, коли я ще хлопцем в 11 років відбув з Манчестера до Малої Семінарії в Римі, яким провадили українські отці Салезіяни, щоб вчитися на священика…

Він був людиною, чию душі сповнювала життєрадістю, що проявлялась назовні надзвичайно великим оптимізмом! Він любив бути салезіянином і був переконаний, і то дуже, про блискучу майбутність українських салезіян. Він часто говорив нам про свою візію салезіян в Україні, ще перед незалежністю України. «Працюватимемо у Львові, ― говорив він, ― у Києві, підемо на Схід України»! Ми не дуже-то вірили в цю його візію про українських салезіян, бо ніхто з нас не сподівався, що Україна так скоро стане незалежною! А тут його пророчі слова, як і ті блаженного пам’яті владика Степана Чміля, що мав однакову візію, сповнилися! Бог поблагословив владику Андрія Сапеляка ще й тим, що дозволив йому бачити реалізованою його візію! Що більше! Він дозволив йому певною мірою бути причетним до здійснення тих мрій ― побачити салезіян рушійною силою у християнському вихованні української молоді на українській землі».

Владика Даниїл Козлинський, Апостольський адміністратор, єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі багато років знав владику Андрія Сапеляка. Він згадує:

«Насамперед він проголошував Євангеліє, закликаючи вірних до вірності з Христом і Церквою. Пригадуючи усім, що живемо у християнській вірі у реальності помісної Церкви, практикуючи обряд, який ми отримали від наших батьків. Ми відповідальні за цю Церкву, ― наголошував Владика, ― тому було необхідним іти на зустріч і бути правдивим місіонером серед українців в Аргентині.

Скільки кілометрів, подоланих у провінціях Аргентини. Зростали нові громади, будувалися нові храми, а найголовніше ― росла спільнота Української Греко-Католицької Церкви .

Особливих зусиль Владика прикладав для того, щоб підтримувати та розвивати культуру. Він засновував школи, пропагував молодіжні товариства та організації, культурні гуртки та ансамблі, приділяв увагу хорові. В усьому цьому він завжди шукав євангелізації.

Будучи вірним своєму згромадженню та використовуючи салезіянську методологію святого Івана Боско, його метою було бути завжди поміж своїх вірних. Ще іншою характеристикою владики Андрія була Синівська вірність Україні. Незважаючи на велику відстань і на те, що Україна перебувала у поневолені, занурена у атеїстичну пропаганду із забороненою церквою, ніколи не боявся говорити про цю болючу реальність», ― пише у своїх спогадах владика Даниїл Козлинський.

Президент Інституту екуменічних студій УКУ отець Іван Дацько згадує владику Андрія Сапелка, як педагога та місіонера, а згодом і архипастирем, який зумів розбудити не одне покликання серед молодого покоління.

«Вдадика Сапеляк разом із першим українським салезіянином, владикою Степаном Чмілем, він надав тривкі основи розвитку і росту Салезіянського Згромадження, спочатку в країнах діяспори, а відтак на рідних землях, після проголошення незалежности України».

Підготувала Наталія ПАВЛИШИН