Літургійний спомин бл. Альберто Марвеллі
Щороку 5 жовтня уся Салезіянська родина молитовно вшановує пам’ять блаженного Альберто Марвеллі, салезіянського вихованця, який у своєму житті прагнув іти дорогою християнських чеснот у дусі харизми св. Івана Боско. Його життя є взірцем того, як звичайний мирянин може нести світло Христа до інших людей через добрі вчинки та служіння ближнім.
Альберто Марвеллі народився 21 березня 1918 року в місті Феррара (Італія), був другим з семи дітей у сім’ї. Коли його родина переїхала в Ріміні, хлопчик став відвідувати салезіанську ораторію. Альберто завжди був готовим прийти на допомогу, коли в ораторії була така потреба, а незабаром він став катехитом і аніматором, справжньою «правою рукою» салезіян. Як взірців для наслідування, він вибрав собі св. Домініка Савіо і бл. П’єра Джорджо Фрассаті.
У 17 років в своєму щоденнику юнак записав цілі, які ставив перед собою – життєву програму, яку час від часу оновлював. Він вступив в мирянську організацію «Католицька дія» і незабаром став президентом цієї асоціації спершу на парафіяльному, а потім на єпархіальному рівні. Ставши студентом факультету інженерії, Альберто проводив активну роботу в студентському католицькому об’єднанні та, як і раніше, щодня брав участь у Святій Літургії. У червні 1942 року він отримав диплом інженера і почав працювати на заводі «Фіат» в Турині.
Коли Альберто призвали до армії і він служив в Трієсті, йому вдалося залучити багатьох своїх однополчан до участі в богослужіннях. Під час Другої світової війни він став мовби апостолом серед біженців, справжнім помічником для бідняків. У цей час він займав посаду голови комітету з управління житловим фондом, а також був головним інженером комітету цивільного будівництва. «Біднякам слід допомагати негайно, – говорив Марвеллі, – а решта можуть почекати». Він погодився брати участь у виборах як депутат від Християнської демократичної партії. Одного разу його супротивник-комуніст сказав: «Неважливо якщо моя партія програє. Досить, щоб інженер Марвеллі став мером».
Відданість Пречистій Діві Марії та Євхаристії були справжніми підвалинами його життя. «Новий світ відкривається мені, коли я споглядаю Ісуса в Євхаристії, – писав Альберто у своєму щоденнику. – Кожного разу, коли я приймаю Святе Причастя, Ісус у Своїй божественній і людській сутності входить в мене. Він з’єднується з моєю душею, запалює в мені святі наміри; цей вогонь пече мене, але, все ж, при цьому я такий щасливий!»
5 жовтня 1946 року Альберто Марвеллі загинув в автокатастрофі. Він був благочестивим християнином і чесним громадянином, який сумлінно працював для блага Церкви та суспільства, втілюючи ідеали отця Боско про християнина-мирянина. В юності він обрав собі девіз: «Або жити, піднімаючись вгору, або померти».
7 липня 2003 року Папа Іван Павло II офіційно визнав чудо, звершене за заступництвом Альберто Марвеллі. У декреті про беатифікацію написано: «Альберто Марвеллі (1918-1946) – молодий інженер в єпархії Ріміні. Він отримав виховання і поглибив свою віру в салезіянській ораторії і «Католицькій дії» в Ріміні. З істинно євангельським ентузіазмом, він активно включився в динамічне католицьке, громадське та політичне життя свого міста. Був членом різних католицьких асоціацій, благодійником бідняків, особливо в тяжкі роки війни. Після війни займався моральною і громадянською перебудовою, був головою комітету з управління житловим фондом, головним інженером комітету цивільного будівництва, членом Виконавчого комітету Християнської демократичної партії. Марвеллі не забував про свою духовність і проводив інтенсивну апостольську діяльність. Він загинув при зіткненні з вантажівкою. Декрет про його героїчні чесноти був прийнятий в 1986 році, чудо ж сталося в Італії у 1991 році».
1 березня 1968 року в єпархії Ріміні почався процес беатифікації Альберто Марвеллі. У цей день його мощі були перенесені до церкви святого Августина.
У 1986 Папа Іван Павло II проголосив Альберто Марвеллі слугою Божим, а 5 вересня 2004 року причислив його до лику блаженних.